Я люблю їздити відпочивати подалі від кордону. Кожен раз під час зборів на мене обрушується шквал прохань купити що-небудь в дьюті-фрі.
Кожен раз я в подиві вислуховую побажання привезти три літри «Курвуазьє» для людини, яка все життя п’є дешевий бренді. Або сигарети, ціна яких абсолютно не відрізняється від місцевих. Іноді у людей зносить дах, і вони просять привезти техніку. Але це все фігня порівняно з замовленнями від родичів.
Мені довелося кардинально змінити ПМП: з холодною Русі в тропіки. Половина сім’ї там, половина — тут. І ось у кожну поїздку в Росію я беру з собою листочок з абсолютно ідіотським списком: кілограм антонівки, карти Таро, картриджі, ластики, карнавальні костюми, ікра тріски…
Починаєш відмовлятися — відразу стаєш ворогом і зрадником. Внучка (дочка, племінниця) — сволота, не може допомогти родині! Вони ж можуть цілими баулами волочити їй барахло, яке ніхто не просив.
Коментарі, що все те ж саме є і в нас, не канают. Адже там краще і дешевше! Ці дві причини понад того, що я повинна платити за перевагу (вже не дешевше) і псувати свій відпочинок, замість зустрічей з друзями та родиною обшаривая магазини в пошуках Таро певного художника або якогось особливого клею проти мурах.
Коли-то я на все це погоджувалася. Останньою краплею був випадок, коли рюкзак з трофеями мене переважив, і я впала назад. Тепер я для родини — егоїстка. Нічого не вожу. Зате даю список магазинів, де все це можна купити. Тільки туди ніхто не ходить — ймовірно, чекають наступної оказії.
