Десятилитровый бампер

6

Я теж колись працював у «збитковий» відділі страхової. Робота нервова, кожен клієнт — ціла історія. Троє з чотирьох обов’язково намагаються лаятися. Саме там я навчився нікого не боятися, виставляти відвідувачів за двері і голосно рявкать.

Черговий день, чергове ДТП на вулицях нашого міста. ВоЕкшн «Камаза», здаючи назад, не помітив машину, припарковану позаду, і розчавив їй морду. Потерпілий виявився вельми адекватною людиною. Зібравши всі папірці, він прийшов до нас, і ми дуже чемно поспілкувалися. В цей час воЕкшн «Камаза» якихось відомих тільки йому спосіб Екшн шов до думки, що він не винен у ДТП (в дзеркало не побачив, значить, машини не було). Ми ж вирішили інакше, і в наступному році ОСАЦВ обійдеться йому дорожче. Мужик прийшов до нас, почавши атакувати з порога: крики, крики, матюки. Співробітники відділу (їм дорога в рай відкрито лише за те, що вони стільки витерпіли) ввічливо намагаються її заспокоїти, намагаються налагодити діалог.

І тут в справу вступає наш адміністратор, бабуся – божий одуванчик:

— А відро у вас залишилося ціле?

І тиша. Всі очманілими, нерозуміючими очима дивляться на неї.

— Яке відро? — запитав камазист.
— Ну, що ззаду у «Камазів» висить. Не пом’яли?

Засміялися, похохотали, заспокоїлися, поговорили, розпрощалися у повному взаєморозумінні.