Будучи начальником юридичного відділу, разом з генеральним проводжу інтерв’ю на посаду помічника юриста. Здобувачку привела знайома директора, попередньо охарактеризувавши кандидата як досвідченого фахівця, закінчив престижний державний університет, вельми котирующийся в нашому місті.
Дівчинка, звичайно, прийшла без резюме. А навіщо, якщо подруга привела до знайомого керівника? Добре, задаємо питання на місці:
— Я так розумію, ви Тетяна?
— Ги-и-и, — шкіриться не дуже струнким рядом зубів, — Таня я, так.
«Уті, Танечка», — сіпнулося праве віко.
— Чому ви самі не подзвонили нам поцікавитися щодо роботи?
— Ги-и-и, — та ж посмішка і погляд на подружку в пошуках підтримки. І що ж не з мамою прийшла? — Ну, ми, це, так порішили, що вона, типу, сама подзвонить.
Задергалось ліве віко. З’ясували, що дівчинка дуже сором’язлива. Сором’язливий юрист — це веселіше, ніж хірург, боїться крові, і танкіст з клаустрофобією. А по судах її я буду водити. За ручку.
— Що за спеціалізація у вас?
— Кримінальна.
Зрозуміло. У нас не суд, не прокуратура, нам би «цивільного» кого…
— Не, ну а че? Нас кримінальної-то й не вчили нічо. Че такого? А цивільне право — фігня: почитаю Цивільний кодекс, делов-то…
Тут вже напала гикавка. Звичайно, ні до чого п’ять-шість років інститути просиджувати, достатньо прочитати ЦК — і ти вже фахівець цивільного права! Перегорнув довідник фельдшера — і гайда людей різати, життя рятувати. «Windows для чайників» пальцем послюнявил — і можна програмувати. До речі, громадянська спеціалізація аж ніяк не обмежується одним цивільне право, як і цивільне право — єдиним ЦК.
Тут же і подружка вторить:
— Так, у мене теж ці кодекси вдома валяються (працює цілих півроку юристом в якомусь сільраді засидженого мухами району). І Цивільний я весь якось прочитала: дурниця яка.
— Що, невже всі п’ять частин?
— Звичайно, че там читати?
— А я ось п’яту так і не читала…
Ну так, її ж Держдума ще навіть не винайшла.
— Досвід роботи є у вас?
— Неа. Так, у тата працювала в торгівлі.
— А роботу-то намагалися знайти після випуску?
— Звичайно! Цілий місяць по співбесідах ходила! А скрізь кажуть: ми вам передзвонимо. І адже не передзвонюють!
В очах непідробне обурення вселенської несправедливості і дискримінації по невідомому ознакою. Тут моя гикавка перейшла в нервову печію.
Оголошення рекрутів рясніють вимогами про очному закінчення того самого університету, бо всі інші «міжнародні філії» штампують конвеєрних нездар. Я випускник одного з таких філій-конвеєрів. Все, йду з юриспруденції: хочеться ридати в голос і посипати голову попелом, обгризаючи шкіру ліктів. Ганьба-то який… Одне зупиняє: місто невелике, може, доведеться зустрітися з таким «юристом» в судовому засіданні по стягненню красивою грошової суми.
