Навчаюся на вечірньому. Щоб не сидіти на шиї в батьків, влаштувалася працювати секретаркою. Колишня секретарка, ідучи в декрет, охарактеризувала начальника так: «Дядько хороший, але дивний». В точку.
Те, що він дзвонить опівдні суботи, коли я сиджу у стоматолога з роззявленим ротом, з питанням: «А ти не подивишся, що у мене на середу в 14 годин, а то мене друзі в лазню звуть?» — це дурниця. Те, що у його мами в п’ятницю ювілей, тому він з понеділка розучує «Пісню мамонтенка» під караоке, слухачкою якої по три рази на день стаю саме я, найбільший наплив народу і сервіс — це теж фігня. Але коли в три години ночі на робочому тижні мобільний дзвонить, і я, витріщивши зі сну очі, підриваюся і хапаю трубку з думкою, що хтось помер, а там: «О! А я так і знав, що ти не спиш. Слухай, у мене тут слово в кросворді не сходиться, не підкажеш?», так і хочеться прокричати: «В’ячеслав *****віл, як же ви мене задовбали!»
