Ковбасний бізнес і компютер

32


Справа була в середині 90-х, в Омську, у мене був невеликий комп’ютерний бізнес.
Одного разу трапився вечір, коли належало видати зарплату, але в касі не було готівки. У боргу я не любив, тримати голодом персонал совісті не вистачало і тяжку думу тому у собі борол. Мої бійці, зображуючи трудову діяльність, схоже, теж сумували про краще життя.
Далі сталося те, що можна проілюструвати класичної ільф-петровської фрази:
— Він так думав про ковбасу, що навколо нього стали збиратися собаки…
Відчиняються двері і заходить билинний чолов’яга у кожусі, унтах, здоровенном треухе в одній руці і величезною сумкою – в інший:
— Ви, чи що, тут найкрутіші комп’ютерники?
Мужик був виду дикого, на покупця комп’ютерів ніяк не схожого.
— Ми, — кажу. А що було робити?
— Показуйте мені все саме круте, я буду купувати! У сина день народження, 7 років йому.
Я дивлюся на найближчого бійця, той відкладає викрутки-паяльники і починає показувати «найкрутіше».
Подальше одночасно нагадувало ярмарок і ресторан, коли несподівано розбагатів купець проголошує широким жестом:
— Гуляй, рванина!
Дикий мужик навыбирал дійсно «найкрутіше»: дорогущий 21-дюймовий монітор – досі його пам’ятаю, ми таких більше не возили, найпотужніший по тим часам пентіум, кращу звукову карту – знавці згадають добрим словом – Gravis Ultrasound, струменевий кольоровий принтер (тоді вони були в новинку і були дуже дороги), сканер і купу всього по дрібниці.
Після чого підходить до нас:
— Скільки?
Бухгалтер Іринка з недовірою швидко налічує якусь потойбічну по тим часам цифру. Я все чекав класичної фрази від мужика:
— А чого так дорого? Ні… прибирайте половину.
Однак мужик тут же мовчки відкриває сумку – вона виявилася доверху набита грошима – і починає діставати звідти пачки.
— Я на сина не економлю, нехай буде найкраще!
Поки Іринка перераховувала гроші, я розговорився з мужиком. Виявилося – звідкись з півночі, наскільки пам’ятаю – з Нижньовартовська. Я, розуміючи, що доведеться везти далеко, прошу повеселевших при вигляді живих грошей бійців упакувати техніку поміцніше.
— А не треба її сильно пакувати. Я її літаком повезу.
— Ну, так тим більше треба краще захистити?
— Не треба. У мене – свій літак.
— Як — свій? — зупиняється рух в офісі.
Виявилося – мужик возить на північ ковбасу. Бізнес виявився сверхпродуктивным, північний народ хвацько доганяв 70 років дефіциту, тому мужик через якийсь час, не розмінюючись на дрібниці, купив літак.
Ан-12.
Чотири мотори, вантажний, більше 10 тонн ковбаси одним рейсом.
— Я, — сказав тоді мужик, — зараз в машину все це занурю, он Вольво моє під вікнами стоїть, на машині в літак заїду, потім в Нижньовартовську виїду – і відразу додому. Нічого з цим комп’ютером не буде, так що сильно не заклеюйте, все одно через пару годин розпаковувати…
Такий у нас був перший приватний клієнт.