Проходив практику в міській колегії адвокатів. На консультацію прийшла жінка років сорока, пристойно одягнена і з цілком адекватним виразом обличчя. Соромливо посміхається і питає:
— Можна проконсультуватися?
— Так, звичайно.
— Я днями консультувалася в юридичному агентстві в Москві…
— Добре, і?..
— Ну мене там проконсультували, дуже добре проконсультували, врешті дали таку рожевенький папірець з печаткою якийсь (показує руками на столі прямокутник 10 х 15 см) і попросили поставити дату, прізвище, ім’я, по батькові та розписатися…
— І чим ми можемо допомогти?
— А ви не могли б сказати, що я підписала?
Адвокат, який спостерігав за діалогом, сховався назад за ноут і почав тихенько шкребти стіл, щоб стримати починається регіт.
— Вибачте, але я не уявляю, що вам могли дати на підпис. Швидше за все, це був чек про проведення консультації. На майбутнє читайте документи, які вам дають на підпис, тим більше, коли просять вказати ПІБ.
— Добре, дякую, скільки я вам винна за консультацію?
Тут вже не стримався адвокат: «Ніскільки, приходьте ще, будемо чекати». Після того, як жінка пішла, адвокат, змахуючи сльози від сміху, видавив:
— Може, дарчі підготувати для таких клієнтів — а раптом підпишуть?
