З картини великого художника Відродження на нас дивиться ніжна красуня. Розберемося, чи дійсно такий був вигляд знаменитої дружини султана Сулеймана Пишного, однієї з найвідоміших жінок XVI століття.
Картина, яка вважається самим відомим портретом Роксолани.
Тіціан (майстерня). «Портрет жінки, т. зв. La Sultana Rossa», 2-я підлога. XVI століття. Музей мистецтв Дж. і М. Ринглинга (Флорида).
Хюррем Хасекі-султан, відома в Європі під ім’ям «Роксолана» – стала однією з найбільш знаменитих жінок Османської імперії завдяки місцю, яке їй вдалося зайняти в серце Сулеймана II Пишного, свого втручання в політику і хитромудрим інтриг. Про те, як вона керувала чоловіком і країною, її розумі і жорстокості, відомо багато чого, в тому числі з донесень західних дипломатів. Однак про те, як вона жила до сералю – невідомо нічого. Православне ім’я «Анастасія», батько-священик і дитинство у Великому князівстві Литовському, Королівстві Польському або ж в інших слов’янських землях – досить пізні легенди і фантазії літераторів. Навіть знамените ім’я «Роксолана» було придумано якимось послом практично випадково: стародавні греки називали роксоланами один з народів Причорномор’я, тобто це прізвисько кшталт «Скіфка», «Киммерийка» або «Сарматка».
Але зовнішність Роксолани, як вважають багато хто, можна уявити досить вірогідно, адже до нас дійшов її портрет пензля Тиціана, а також його численні копії і варіації. Давайте перевіримо правдивість цього твердження, а також дізнаємося багато цікавого про особливості портретного мистецтва епохи Ренесансу.
Турецькі аристократки на гравюрах французького географа Ніколя де Ніколі,
вчинила у 1551 році подорож в Османську імперію (З книги «Le navigationi et viaggi nella Turchia», 1577)
Тіціан – автор картини?
Те, що Тіціан написав якийсь портрет Роксолани, відомо практично вірогідно. Про це повідомляє Вазарі, автор докладного життєпису художника, постаравшийся перерахувати всі його роботи. Він описує портрети «шістнадцятирічної Роси, дружини турецького султана, і Камерии, її дочки, у найпрекрасніших одязі і прикрасах»[1], які бачив, бути може, своїми очима. Картини були, судячи з усього, у Венеції, можливо, у колекції скульптора Каттанео Данезе[2]. Згадана Rossa – це і є Роксолана, рання форма її іменування на Заході. Італійське прикметник «rossa» перекладається як «червона» або «руда». Також це прізвисько, вигадане європейцями, можливо, мало відношення до латинського імен руських (русів), з яких за чутками відбувалася Хюррем.
Європейці з турецькими іменами взагалі обходилися вільно: модель другого згаданого Вазарі портрета, дочка Роксолани і Сулеймана по імені «Камерия»[3], насправді звалася Міхрімах-султан. Варіантів тут бути не може – у них була одна-єдина дочка. До речі, європейці іноді називали її чомусь і «Каміллою».
Тіціан (майстерня). «Портрет Камерии, дочки Сулеймана Пишного, в образі святої Катерини Олександрійської». Ок. 1560, Інститут Курто (Лондон). Колесо з шипами – атрибут мучеництва святої, його поява в картині загадково, зазвичай воно вказує на небесну покровительку і тезку зображеної.
Остання частина «Життєписів» Вазарі, куди увійшла глава про Тиціана, була надрукована в 1568 році, але містила і більш ранні свідчення. Чи можна простежити долю портрета Роксоляни в XVI столітті? Сліди виявляються в королівських архівах. Справа в тому, що у Тиціана був улюблений і дуже багатий клієнт – іспанський король Філіп II, з яким він перебував у ніжною листуванні. Монарх обсипав венеціанця золотом, а той його – своїми шедеврами, донині є скарбами палацу Прадо.
У листі від 11 жовтня 1552 року Тіціан пише королю, що в числі інших полотен він відправить йому якусь «Царицю Перську». Дослідники припускають[4], що мова йде саме про турецької султанші – тоді ці країни плутали. В листі від 12 грудня Філіп відповідає, що вона до нього не доїхала, і дослідники не знайшли доказів, що в підсумку це сталося[5]. Зате кілька років потому, в 1559 році, іспанський посол у Венеції дон Гарсія Ернандес пообіцяв своєму монархові надіслати невелику картину Тиціана з зображенням «Туркені або Персиянки» і король підтвердив її отримання в серпні наступного року[6].
Уточнимо, що мова може взагалі йти відразу про три тициановских оригіналах «Роси» – один у скульптора Данезе, інший у Тиціана для короля, третій – у посла. Справа в тому, що Тіціан постійно робив копії з своїх власних популярних полотен, не забуваючи продавати їх задорого. Наприклад, написана для Філіпа II «Венера і Адоніс», крім версії в Прадо, має, щонайменше, ще не менше п’яти зовсім справжніх авторських повторення, причому одне з них нещодавно було виявлено в московській приватній колекції. Багатолюдна майстерня Тиціана з безліччю умілих підмайстрів виробляла шедеври в промислових масштабах.
Тіціан. «Венери і Адоніси» з Прадо, Лондонській національній галереї та приватної колекції у Москві.
Є й інше підтвердження того факту, що якась з «Росс» Тиціана в Іспанію допливла. Справа в тому, що краса цієї картини так вразила іспанських поетів, що вони згадували про неї і через десятиліття[7]. Знаменитий письменник Франсиско де Кеведо у своїй сільві «До пензля» (A pincel, ок. 1625) говорить про тициановской «витонченої Россе, про славу якої чули всі». А Лопе де Вега взагалі практично присвятив картині цілу п’єсу, названу «Свята Ліга» (1603)[8]. Тіціан там виступає як активна дійова особа: він пливе в Стамбул, щоб написати портрет прекрасної фаворитки по імені «Роса Солімана», а потім представляє готову картину венеціанським сенаторам. Драматург звертається з історичними фактами досить вільно: натурниця-султанша у нього – дружина Селіма II (сина Роксолани і Сулеймана II Пишного). В реальності Тіціан, чиє життя документована досить докладно, ніколи не бував в Стамбулі (зате на запрошення Мехмеда II, прадідусі Сулеймана, в Туреччині працював його вчитель Джентіле Белліні, який створив портрет султана). Але який достовірності очікувати від драматурга, у п’єсі «Великий герцог Московський» Лжедмитрій – це благородний католицький принц, якого не бажають визнавати дикі московити з дивним?
Тіціан. «Портрет Філіпа ІІ». 1551, Прадо
На жаль, в королівських колекціях Іспанії ця картина Тиціана, на відміну від багатьох інших його полотен, не вціліла. Сліди її загубилися. Тільки в протоколі обшуку будинку королівського секретаря Антоніо Переса, який потрапив у опалу (1585 рік), глухо згадується зображення «однією туркені» і «Портрет Сулеймана»[9], та якусь жінку в наряді султанші в манері Тиціана» художник Антоніо Понс помічає в палаці Вильявисьоса в кінці XVIII століття – можливо, це все про «Россу»[10].
Картина на прізвисько «Червона султанша»
Близько 1930 року багатий американець на ім’я Джон Рінглінг, цирковий магнат, який викупив імперію Барнума, придбав картину, позначену як «Венеціанська султанша»[11]. До цього більше 80 років вона перебувала в колекції британських аристократів Холфордов, а раніше належала Люсьєну Бонапарту[12] (князю італійській землі Канино). Полотно явно відносилося до венеціанської школі. Ніяких написів на картині не було. Незабаром фахівці американського музею (мільйонер Рінглінг, зрозуміло, заснував у Флориді в псевдовенецианском особняку музей імені себе), так ось, фахівці вирішили, що автором полотна є Тіціан[13].
Потім дослідників творчості художника привернув незвичайний головний убір красуні і її явно східне плаття, а також квітку троянди, приколотий на грудях – можливо, гра слів, натяк на ім’я Rossa. (До речі, в руках у неї жива куниця або ласка – в ту епоху популярне домашнє тварина-блохоловка). У 2-й половині ХХ століття мистецтвознавці припустили дві речі: по-перше, це і є портрет Роксолани кисті Тиціана, про яку вони так багато читали[14]. І по-друге, ця картина – все-таки не кисті Тиціана, а на жаль, копія, зроблена якимось його вмілим послідовником[15]. Оригінальна картина так і залишається загубленою.
Полотно стали офіційно називати слідом за Вазарі «La Sultana Rossa»[16]. Версію про те, що саме так виглядала тициановская «Росса» підкріплюють і інші, пізніші зображення султанші, на яких її ім’я написано великими літерами. Написані набагато більш слабкими, анонімними художниками, ці портрети зазвичай зображують жінку в тому ж розвороті, в халаті і високому химерному капелюшку. У більшості випадків вони іконографічно є розвитком одного і того ж типу, введеного Тіцианом, або близьких до нього гравюр.
Портрети Роксолани роботи невідомих авторів з палацу Топкапи і приватної колекції, Стамбул
Вибір серед спадщини Тиціана – яку картину «призначити» Роксоланою, між іншим, існував…
ПРОДОВЖЕННЯ ЗАВТРА
______
ПРИМІТКИ
[1] Вазарі, Джорджо. «Життєписи найбільш знаменитих живописців, скульпторів і зодчих». М., 1996. С. 508. Пер. А. Р. Габричевского і А. В. Бенедиктова. Див. також повідомлення Карло Рідольфі: Ridolfi, Carlo. Le Maraviglie dell’arte: overo le vite de gl’illustri pittori veneti, e dello stato. Venetia, 1648. V. 1. P. 175.
[2], що Зустрічається в літературі згадування, що Вазарі бачив картини у Паоло Джовіо – помилково. Він називає поруч лише ім’я Данезе. Залежно від тлумачення граматики абзацу картини були або у будинку Данезе, або десь поблизу.
[3] Від «Кіммерії»? Албанської Чамрии (Cameria)?
[4] Wethey, Harold Edwin. The Paintings of Titian: The portraits. Phaidon, 1971. P. 205; Phillips, Claude. The Earlier Works of Titian. Seeley, 1897. P. 76.
[5] Roskill, Mark W. Dolce’s Aretino and Venetian Art Theory of the Cinquecento. Toronto, 2000. P. 254; Donati (2015).
[6] Madar (2011).
[7] Pinto-Muñoz, Ana. Roxolana in the Spanish Golden Age // Humanista: Journal of Iberian Studies, 2011, N 19. P. 376-389.
[8] Короткий виклад див.: Yermolenko, Galina. Roxolana in European Literature, History and Culture. Routledge, 2016
[9] Donati (2015).
[10] Beroqui y Martínez, Pedro. Tiziano en el Museo del Prado. Madrid, 1946. P. 145
[11] John Ringling: dreamer, builder, collector: legacy of the circus king. Sarasota, 1996. P. 120.
[12] Suida, William E. A catalogue of painting in The John & Mable Ringling Museum of Art. Sarasota, 1949. P. 59.
[13] Suida (1949).
[14] Одним із перших це зробив, мабуть, Де Армас. Див.: Armas, Frederick A. de. Lope de Vega and Titian. Comparative Literature. 30, 1978, P. 349.
[15] Tomory, Peter. Catalogue of The Italian paintings before 1800. Ringling Museum of Art, 1976. P. 182.
[16] Однак в 2018 році на сайті музею він фігурує як «Жіночий портрет», Інв. SN58.
С. А. Багдасарова. Наскільки правдивий «Портрет Роксолани» пензля Тиціана? (с) 2018
Джерело: http://24zp.org.ua/
