Дуже задовбали ті, хто весь час твердить: «У тебе такі чудові батьки, ти повинен їх поважати і бути їм вдячний».
За що я повинен їм бути вдячний? За те, що в 90-е, коли сусід дядя Вітя починав «крутитися» і заробляти, вони сиділи у своєму НДІ на дупу рівно за жебрацьку зарплату? «Ми ж не бариги». Так, не бариги — ви нищите голодранці без гроша в кишені. За те, що вони «чесні люди», і коли була можливість взяти участь у розпродажі нерухомості НДІ і відкусити непоганий шматок, вони відсиджувалися з презирливим мінами в сторонці і не хотіли «бруднити руки»? За те, що вони «не хочуть зайвого галасу» і не стали судитися ні з сусідами, по п’яні сжегшими їх котедж типу «сортир» в садівництві, ні з адміністрацією садівництва, яка просто відібрала їх шість соток на Рублево-Успенському шосе, сказавши: «Ну, вибачте, так вийшло».
Може бути, за те, що мені в дитинстві читали добрі казки на ніч і завжди вчили говорити правду, вірити людям, поважати жінок? За те, що я виріс м’якотілим інфантильним простачком?
Немає. Я не буду поважати їх за це.
От хіба що за непросранную квартиру в елітному і дуже дуже дорогому будинку. Тут страх змін і нерішучість зіграли-таки позитивну роль. Не стали переїжджати у «велику за площею» квартиру «екологічно чистому передмісті», хоча хитрі ріелтори пропонували помінятися «майже без доплати» з нашого боку.
Ціною неймовірних зусиль я перебудував свою особистість, видавив доброту, м’якотілість, довірливість, нерішучість, співчуття і чесність. Ціною величезних трудовитрат накачав кволе «інтелігентська» тіло до цілком осудних 90 кілограмів чистих м’язів. Ціну роботи без вихідних по 16 годин на день я за кілька років створив з нуля власний бізнес, буквально вигризаючи собі кожен міліметр місця під сонцем. Всупереч волі батьків, зустрічаючи стіну нерозуміння і навіть образи.
Вчора я купив собі першу пристойну машину — «мерседес» Е-класу, новий, красивий, блискучий. Не в кредит. За готівку. За свої. І я був гордий собою, поки не приїхав на ньому додому.
Так співпало, що у сина сусіда дяді Віті (мого погодка) вчора був день народження. Так от, всім задолбавшим я скажу так: хороші батьки — не ті, хто «виростили дитину хорошою людиною», а ті, хто на 25 років дарують синові новеньку «феррарі», перед цим подарувавши на 20 років пентхаус в центрі, а на 22 — котедж на Рубльовці.
Я не поважаю своїх батьків. Мені за них соромно. І ви знаєте, моя дитина не буде обмежений ні в чому і отримає і свою квартиру, і свій котедж, і свою «феррарі». Я постараюся, я в коржик расшибусь, але я ніколи не буду схожий на своїх батьків.
