Дівчина з історії про лайки і горе пропонує позбуватися дітей з якимись дефектами. Окей, де проведемо межу? Косоокість? Глухота? Кульгавість? Дегенеративні невиліковні захворювання? Хронічні захворювання? Відсутність абсолютного здоров’я? Неможливість обслуговувати себе самостійно довше тижня?
У мене ДЦП. У дитинстві діагностували гідроцефалію і повна відсутність яких би то не було перспектив. Не передбачалося, що я навчуся говорити.
За фактом я налагодив роботу нервів більш або менш адекватним чином за допомогою щоденних тренувань. Я як і раніше сіпаюся від різких звуків і впливів (особливо дотиків), мова злегка змазаний (але телефонних розмов це не заважає), дуже помітні вічно зігнуті ноги (тому віддаю перевагу крісло-коляску).
У мене є робота. У конкурсі на цю вакансію я був краще 500 конкурсантів. Особливості роботи мозку дозволяють повільно і методично переробляти тисячі рядків, не допускаючи помилок. Грошей з цієї роботи вистачає на життя.
У мене є любов і друзі. Люблячі і дуже значимі, яким я можу допомогти і які допомагають мені.
У мене є творчість. Яскраві і кольорові слова, які приходять і сплітаються в звучний візерунок.
Світ прекрасний. Ти, яка хотіла вбити мене, не зможеш перемогти мене ні на одному з моїх полів, будь то робота або творчість.
Так, хвороба призвела до специфічних ефектів і змінила процеси мислення — іноді результат видно відразу, а іноді слова випадають з пам’яті. Але тобі, дівчина по той бік історії, теж рано чи пізно доведеться зіткнутися з твоїм власним недосконалістю.
Спокійніше.
