Моя задолбашка комусь може здатися кумедною… Якщо можна вважати забавним вторгнення в особистий час і простір. Мене це задолбали, а іншим щиро бажаю, щоб такого з вами не траплялося.
Час 7:00, я сплю. Дзвонить телефон. Насилу відкривши одне око, беру трубку — на дроті колега з міста висхідного сонця. «Доброго ранку! Як у вас справи?» Як справи? Злобно дивлюся на телефон і проклинаю місто висхідного сонця. А, ну так, у вас вже 11:00, значить, весь світ вже прокинувся!
Час 21:50, лежу вдома, дивлюся кіно, збираюся спати. Дзвінок від колеги зі столиці нашої батьківщини:
— Добрий день! (День, Карл!) А ви можете сьогодні нам надіслати лист-запрошення?
— У нас «сьогодні» вже практично закінчилося, завтра відправимо.
— Але нам би краще сьогодні, це терміново! Ну ще ж не пізно!
Звичайно, не пізно! Щас я зірвуся на роботу, пройду з боєм вахтера, який всіх виганяє в 21:00 з будинку і займуся вашим листом. Різниця зі столицею нашої батьківщини у нас всього 4 години, а тривалість робочого дня — 8 годин плюс 1 година на обід. Що, не можна було знайти час, який робочий і у вас, і у нас? Ні, колега головушкой не думає, вона ж у столиці.
Час 10:01, дзвінок на робочий телефон — колега з США: «Здрастуйте, я подумала, що ви вже на роботі…» адже у неї в цей час вже глибокий вечір.
Спасибі вам, пані, що ви подумали! Це така рідкість у наш час! Ось колегам з більш близьких регіонів подумати, чомусь, не вдається.
Тому долбают і долбают…
