Мене задовбали «експерти» у відносинах, адепти принципу «якщо тобі щось треба — попроси ротом, твої думки читати ніхто не зобов’язаний, так що сама винна». На перший погляд начебто все вірно, телепатов не існує, але в реальному житті часто цією фразою намагаються виправдати недостатня увага, а то й зневагу до партнера.
Наші стосунки з хлопцем тривають вже більше року. Ми начебто вже непогано дізналися один одного. Він радіє, як дитина, кожному моєму подарунку або приготовленого страви — не дивно, адже я намагаюся прислухатися до ваших випадковим фразами на кшталт: «От би мені таку штуку в колекцію» або «О, як хотілося б поїсти піци, де є багато-багато сиру, а не так, як зазвичай кладуть».
Я, в свою чергу, протягом довгого часу натякаю, а кажу те, відкритим текстом, що мені раніше ніхто і ніколи не робив ніяких сюрпризів, а дуже хотілося б. Не квитки в Париж на вихідні, звичайно, але, наприклад, прийшовши з роботи, почути: «Дорога, одягайся, їдемо, не скажу куди». І піти нехай в недорогий, але затишний ресторанчик, де ми ніколи не були і де у нас вже замовлено місце.
І ось настає мій черговий день народження, і я чую чергове: «Що тобі подарувати і куди б ти хотіла піти?» Та я вже нічого не хочу! Сваримося, у підсумку хлопець видає те саме: «Чому взагалі я повинен здогадуватися, чого ти хочеш?» Та тому, що я тобі двісті разів говорила, що хочу сюрприз! А сюрприз — це коли людина не вибирає сам собі подарунок, а не знає, що йому готують. Якщо я виберу собі подарунок, а ти завернеш його в упаковку і покладеш вночі мені під подушку, це вже не буде сюрпризом, розумієш? У підсумку ми розлучилися.
Перший чоловік. Працюю в дві зміни, на роботі аврал. Дзвонить дізнатися, коли я буду вдома. Кажу, що години через два, питаю, чи є вдома що поїсти, так як я страшенно голодна і втомлена, а по дорозі у мене магазинів немає. Відповідає, що холодильник порожній, він доїв, а ось зараз такий фільм цікавий дивиться… Тут лунає дзвінок по роботі, я швиденько прощаюся і вішаю трубку. Приїжджаю додому, питаю, не купив він або не замовив щось з їжі. Зрозуміло, немає.
Звичайно, я злюся і ображаюся. На мої претензії чоловік відповідає сакраментальним: «Ну, а що ти мене не попросила, я б з’їздив». Серйозно?! А те, що я сказала, що голодна, і те, що у нас вдома немає їжі, тебе ні на які думки не навело? Так, я могла ще раз зателефонувати і спеціально попросити, але, чорт забирай, ми чоловік і дружина, так і начебто недурні люди, невже так складно проявити мінімум уваги і зрозуміти, що потрібно людині в такій ситуації? У підсумку ми розлучилися.
Зараз я зустрічаюся з чоловіком, якого не потрібно просити про кожній дрібниці. І не тому, що він уміє читати думки, а тому, що він проявляє турботу і увагу. А ви придивіться до того, хто поруч: якщо вам доводиться занадто часто його про щось просити ротом», може, це не ваш чоловік?
