Задовбали відпускні жебраки — ті, хто, дізнавшись, що ти їдеш у відпустку кудись в інше місто або іншу країну, починають клянчити собі сувеніри.
За збігом обставин з’явилася можливість поєднати навчання за кордоном і відпустка — їду за символічні гроші на мовні курси до партнерів по бізнесу. Але варто тільки комусь про це дізнатися, одразу починається: «Ой, а привези мені…»
Панове, я вам багато разів пояснювала — і зараз, і до цього: я не можу собі дозволити поїздки за кордон і в цій поїздці я, завдяки партнерам, буду витрачати гроші лише на їжу і пару походів в музеї. Ні часу, ні грошей, щоб побалувати себе чим-небудь ще, у мене не буде. Але все одно завжди знаходиться хтось (в цей раз таких набралося аж вісім чоловік), хто попросить магнітик/футболку/шарф/квиток в Хогвартс/що-небудь прикольне. Ці 1,5, 2, 5, 10, 20 у.е. в сумі складають досить чималу суму, на яку я могла б харчуватися кілька тижнів.
І відмовляти в дрібниці соромно, і в той же час я усвідомлюю, що самій гроші потрібні. Я з радістю привезу подрузі в подарунок книгу, доставка якої з-за кордону перевищує вартість самої книги, або куплю хлопцеві квиток в горезвісний Хогвартс, тому що він фанат світу Роулінг, я візьму якусь дрібницю (або не дрібниця), яка, впевнена, порадує мою невибагливу маму, я допоможу людині купити ліки, яке не продають в нашій країні, але мене бісять натовпу, які клянчать подарунки просто тому, що ти кудись їдеш! Причому зазвичай це роблять люди, які рік за кордоном бувають частіше, ніж я за все своє життя. Дістали. Буду всім тепер говорити, що їду на дачу.
