Працюю в невеликому юридичному проекті. Юристи надають безкоштовні консультації і супровід в судах з дуже вузькою, специфічною і навіть делікатній темі. Надають безкоштовно. У подробиці вдаватися не буду. І начебто все добре — але найбільше задовбали буквально в перші ж дні роботи саме клієнти та потенційні клієнти, які діляться на кілька типів:
«Ну скажіть чесно, скільки у вас коштує? Ну по-чесному? Ну, а правда? Ну скільки? Ну я ж все розумію, правда. Скільки?»
«Ну і кому ви вже допомогли? А? Де результати? А? Де ці справи, які ви виграли? А? Де я можу знайти людину, справа якого ви виграли, і особисто допитати? Ні фіга ви не працюєте!»
Політика конфіденційності їх не бентежить, сайт проекту не читають навіть мигцем.
«У мене як раз проблема по цій частині, але я до вас не піду, тому що ви мені все одно не допоможете, і взагалі, ніхто мені не допоможе», — і депресивний зітхання.
«Що? Ви виграли справу в Криму? Та як ви смієте займатися справами в Криму?! Яка, на фіг, ви маєте відношення до Криму?!»
Політику в бік, але у Криму зараз доводиться мати справу з російськими законами.
«Так ви, значить, допомога надаєте? Тоді дайте мені грошей. Не дасте? Чому це не дасте?! Ні фіга ви нікому не допомагаєте! Всі ви брешете!»
«А от я чув на якомусь сайті, що там людина до вас, то не зовсім до вас звернувся, і чи то ви, чи то не зовсім ви йому не допомогли. Я тепер боюся вам на пошту писати».
«Чому у вас на сайті висить новина про Польщу? На фіг мені потрібна ваша Європа — дайте новину про Росію вже! Я не хочу читати нічого про Європу, приберіть це з очей моїх!»
Задолбали саме таке ставлення від людей, заради яких проект існує і яким безкоштовно допомагає.
