Після першого курсу влітку я підробляла в фірмочці, яка відкривала в місті нову довідкову службу. В мої обов’язки входило обходити юросіб та збирати інформацію про їх організаціях, що безкоштовно на кілька місяців вносилася в базу. Часто дивувалася, як можуть недовірливі, підозрілі і повністю безграмотні люди працювати на керівних посадах.
Тітка-начальниця, яка комп’ютер, схоже, лише здалеку і бачила, пильно вдивляється в простеньку анкетку і з видом прокурора питає:
— А навіщо вам нашу електронну адресу?!
Починаю терпляче пояснювати, що електронну адресу потрібен для швидкого зворотного зв’язку, що компанія розвивається: незабаром ми будемо пропонувати пристойний інтернет, телефонію та ін. Дивиться вона на мене, як баран на нові ворота, робить вигляд, що не чує, і видає, ніби розкрила змову століття:
— Я зрозуміла! Ви потім нам на електронну пошту спам з вірусами надсилати будете!
Стрималася я ледве-ледве. Так, прийде зараз дівчинка-студентка додому після цієї сволотний роботи з такими клієнтами, швиденько за комп — і давай слати віруси по всім зібраним електронними адресами!
До речі, анкету вона мені все-таки заповнила — природно, без електронної адреси. Натомість у пункті «основні напрямки діяльності компанії» гордо красувалася граматична помилка, за яку не соромно було б і п’ятикласнику.
