Якщо маленька дитина починає вередувати, плакати з-за нісенітниці, його просто укладають спати, нехай і через «не хочу» зі сльозами. Малюк при цьому швидко засинає, «перезавантажується» і прокидається гарненьких янголятком. Це знають всі, особливо добрі бабусі, які будь сльози трактують на користь тихої години.
А потім людина виростає і починає вважати, що сон йому вже ні до чого. Вечір такий короткий, а інтернет такий великий і онлайн-ігри в ньому такі цікаві.
А на наступний день чомусь сонце дуже яскраве. На дорозі одні виродки з купленими правами. На роботі підлеглі якісь особливо тупі, про клієнтів і говорити нічого. Потрібно накричати на всіх, а особливо на того, хто поставив такі огидні лампочки денного світла.
Це від них, а ще від шуму комп’ютера, так болить голова. До вечора сил вже не залишилося, так і вдома відпочити не дають. Доведеться послідовно накричати на собаку, дитину і дружину. Отримати порцію образ і докорів на свою адресу, демонстративно вимкнути комп’ютер, ображено піти спати. Ранок прокинутися гарненьких, нехай і вже лисіючим людям, янголятком.
Що ж не знайдеться такої вселенської няньки, яка скаже: «Цей дядько вередує! Дядькові треба трішки поспати!» — і покладе його, щоб він заткнувся нарешті і не задалбывал життя собі і оточуючим?