З усіх військово-чернечих орденів Середньовіччя саме орден тамплієрів оточений найбільшою кількістю загадок і легенд. Досі не до кінця зрозумілими залишаються найголовніші питання. Яким чином орден домігся такої могутності? Звідки взялися його незліченні скарби? Чому він при цьому був так швидко і легко знищений? Втім, до останнього питання треба додати: а чи був?…
Орден бідних лицарів Христа та Храму Соломона — така повна назва цієї могутньої організації, яка протягом кількох століть була однією з найбагатших і найвпливовіших у Європі. Але більш відомі під більш простим ім’ям — тамплієри, або «храмовниками». Так їх прозвали за розташування їх резиденції в Єрусалимі.
Правда, всупереч поширеній помилці, ця резиденція знаходилася аж ніяк не в самому Храмі Соломона (який був зруйнований римлянами в 70 році) і не в мечеті Аль-Акса, чий золотий купол піднімається над Храмовою горою і понині.
«Оскільки вони не мали ні церкви, ні постійного притулку, король дав їм на час проживання в південному крилі палацу, поблизу Храму Господнього», — писав про них середньовічний хроніст Гильом Тирський, описує діяння хрестоносців в Палестині.
Таким чином, на самому початку своєї діяльності орден повністю залежав від ласки короля Єрусалимського королівства. Але пройшло зовсім небагато часу, і багато государі середньовічної Європи виявилися «в кулаці», а точніше «в гаманці» у «бідних лицарів Христа».
Горді «бідні лицарі»
Військово-чернечі ордени виникали не тільки під час Хрестових походів. Але саме три ордени, створених у Святій землі, виявилися найбільш прославленими і справили найбільший вплив на європейську історію. Першим в 1080 році з’явився орден святого Іоанна, або госпітальєрів. Другими ж були тамплієри.
Кілька лицарів під проводом француза Гуго де Пейна почали нести службу по охороні паломників на дорогах з 1118 року. Однак досить довго про них мало хто знав. Тільки в 1128 році на соборі в Труа було офіційно оголошено про створення нового військово-чернечого ордену, а відомого священика і проповідника Бернару Клервоскому доручили розробити його статут.
Тоді ще мало хто називав тамплієрами — більше в ходу було скромне ім’я «бідні лицарі». Тема бідності збереглася в символіці ордена і пізніше — на друк тамплієрів зображувалися два лицаря, що їдуть верхи на одному коні.
За десять років «бідні лицарі» змогли завоювати чималу повагу і славу. Тому після офіційної установи статуту в новий орден хлинув потік неофітів. Тут-то і з’ясувалося, що батьки-засновники братства непогано розуміють не тільки в організації охорони доріг. В Європі була розгорнута широка пропаганда — до ордену закликали приєднуватися усіх, кому була небайдужа доля християнських святинь на Близькому Сході.
Причому під «приєднанням» малося на увазі не обов’язково особиста участь у військових походах. Не менш (а то і більше) цінувалися земельні або грошові пожертви. Варто підкреслити, що в цьому не було нічого незвичайного — так само чинили і госпітальєри, і з’явилися ще пізніше тевтонці. Однак фінансові таланти тамплієрів виявилися найбільш видатними. За порівняно невеликий термін вони значно збільшили добробут свого ордену.
Якщо Тевтонський орден вважався «німецьким», то орден Храму дуже скоро став вважатися «французьким». Немов підтверджуючи цей статус, король Франції Філіп II Август у 1222 році пожертвував ордену величезну суму в 52 тисячі золотих монет.
Втім, тамплієрів обсипають почестями і грошима не тільки у Франції. В Англії вони мали постійне місце в парламенті і мали дуже сильні позиції. У Лондоні їм належав цілий квартал, в якому була зведена невелика кругла церква, яка отримала назву Темпл — на честь Храму Соломона.
Бухгалтери в обладунках
Запорукою успіху тамплієрів була їх підприємливість. Вони не просто накопичували землі і багатства, але завжди прагнули використовувати їх максимально ефективно. Якщо підрахувати, то з’ясується, що земельні володіння ордену госпітальєрів були майже вдвічі більші тамплиерских. Однак у тамплієрів нічого не стояло без діла. «Працювали» і земля, і гроші.
Саме тамплієри винайшли те, що ми сьогодні назвали банківськими чеками.
Вирушаючи в паломництво до святих місць, мандрівник міг прийти в будь-яку європейську комтурию ордена і внести вклад. Після цього він вирушав у дорогу з мінімумом грошей і шматочком пергаменту, на якому була відображена вся інформація про його внесок.
Дивно, але лицарі Храму вже в Середні століття здогадалися завіряти ці фінансові документи відбитком пальця вкладника! Таким чином, мандрівники позбувалися від необхідності возити з собою величезні суми грошей, необхідні для довгої подорожі. Відповідно, їм не загрожувала небезпека відразу позбутися всього через нальоту розбійників.
Перевести в готівку чек можна було знову-таки в будь комтурии, як в Європі, так і в Палестині. Природно, послуга була не безкоштовною. Але відсоток храмовники брали невеликий, а тому до їх допомоги охоче вдавалися все більше і більше пілігримів. І скарбниця ордена зростала.
Фінансовий геній тамплієрів вдало поєднувався з дипломатичними талантами. Користуючись прихильністю папи римського, «бідні лицарі» добилися дозволу на лихварську діяльність. Хоча взагалі лихварство вважалося в Середні століття справою, негідним християнина, і їм зазвичай займалися тільки жиди. Вони давали гроші в середньому під 40 відсотків річних. Такі невигідні умови пояснювалися високим ступенем ризику — не віддати борг юдею гріхом не вважалося.
Тамплієри швидко зорієнтувалися і знизили відсоток до 10. Зате їм видані позички повертали в будь-якому випадку — дуже високий був авторитет організації. Та й натиснути на «забудькуватого» боржника тамплієри могли. Але, як правило, вони воліли діяти не силою, а розумом. Тому до початку XIII століття за тамплієрами міцно закріпилася слава кращих економістів Європи. Вони могли скласти конкуренцію навіть славетним італійським купцям і банкірам.
У Франції фінансовий авторитет тамплієрів був такий високий, що при тому ж Філіпа II августа обов’язки міністра фінансів на протязі довгого часу виконував скарбник ордена. Ця практика продовжувалася і при його спадкоємцях.
Програна партія
Тамплієри були не тільки геніальними фінансистами, але і відмінними піарниками. Чималі кошти вони спрямовували на благодійність. Вони годували старців, будували власні охоронювані дороги, по яких можна було перетнути Європу, не сплачуючи мита, зводили храми. Але це не рятувало їх від ненависті.
Одними з найбільш старих і послідовних противників тамплієрів були госпітальєри, які страшенно заздрили їх впливу та багатства. Втім, не в одній тільки заздрості було діло.
Чвари між двома орденами почалися ще в Святій землі. По мірі того, як під натиском мусульман європейці втрачали свої володіння в Палестині, їм доводилося вести все більш складну і заплутану політику, щоб зберегти за собою хоч щось. Це призвело до жахливого випадку, коли в 1241 році тамплієри уклали союз з мусульманами проти Дамаска єгипетського султана ас-Саліха Айюба.
Однак, вплутавшись в суперечку між двома мусульманськими владиками, вони заодно звернули зброю й проти своїх же братів-християн. Вони боролися проти госпітальєрів, а також вибили з Акри тевтонців (оскільки вважали це місто своїм). Втім, через два роки, у 1243 році тамплієри, госпітальєри і тевтонці рука об руку билися проти того ж султана Айюба. Але відносини між лицарями з хрестами на плащах були зіпсовані назавжди.
До XIV століття тамплієри нажили собі ще одного могутнього ворога — короля Франції Філіпа IV Красивого. На відміну від своїх коронованих предків, цей монарх був вкрай незадоволений тим впливом, який мав орден. Крім того, цей король, мабуть, вмів рахувати гроші. І, підрахувавши, скільки французька корона повинна «жебраком лицарям», вирішив, що питання треба вирішувати кардинально.
Протягом століть головним захисником тамплієрів був папа римський. Проте Філіп IV зумів підпорядкувати собі духовного владику Європи і навіть домігся перенесення резиденції понтифіка з Риму у французький Авіньйон. Після цього, за підтримки «кишенькового» папи Климента V, він провів потужну атаку на орден. У 1307 році почалися масові арешти тамплієрів, яких звинувачували в єресі, богохульстві, чаклунство, ідолопоклонство, розпусті і в чому іншому. Лицарі були захоплені зненацька, а тому не змогли надати організованого опору.
Подальше добре відомо і багаторазово описано. У 1314 році великий магістр Жак де Моле і багато брати ордена зійшла на вогнище. Інші розсіялися по всій Європі. Багато перейшли в інші ордени. Що ж до незліченних багатств ордену, то вони були поділені між їх головними ворогами: папою Климентом, Філіпом IV і госпітальєрів, які відтепер беззастережно стали самим могутнім орденом Європи.
Підпільний варіант
В історії з розгромом ордена питання викликає багато. По-перше, та незвичайна легкість, з якої впала настільки могутня структура, і не чинив ніякого опору агресії.
По-друге — те, як швидко вчорашні тамплієри розчинилися серед інших орденів. Адже були спалені за найсміливішими підрахунками ніяк не більше пари сотень людей. Тоді як чисельність ордена в період його розквіту становила десятки тисяч членів різних рівнів посвячення.
Нарешті, по-третє, неясна доля незліченних тамплиерских скарбів. Те, що дісталося Філіпу IV, татові і госпитальерам, явно незрівнянно з тим, чим повинні були володіти «бідні лицарі», кредитували половину Європи.
Існує версія, що тамплієри чудово знали про плани Філіпа IV. Але вирішили не вступати у відкрите протистояння, а використовували ситуацію для того, щоб перейти на нелегальне становище. Великий магістр та інші офіційні ієрархи ордена фактично принесли себе в жертву, дозволивши справжнім лідерам відвести вірних лицарів у підпіллі. Перед цим, зрозуміло, надійно приховавши від жадібних очей накопичені багатства.
Сліди тамплиерского золота деякі дослідники виявляють в Англії. Адже в цій країні гонінь на орден практично не було. Вважається, що притулок храмовникам дав містечко Бэлдок в графстві Хартфордшир на південно-сході Англії. Неподалік від цього міста розташована знаменита Ройстонская печера, на стінах якої знайдені малюнки, що свідчать про те, що в Середні століття вона використовувалася як місце таємних зібрань. Цілком ймовірно, що там збиралися на свої поради лицарі-підпільники.
Інша «тамплиерская» точка розташована на Британських островах у Шотландії. На початку XIV століття нею правив король Роберт I Брюс, який перебував у вкрай поганих відносинах з папським престолом. Папа римський навіть відлучив його від церкви. Так що для Брюса дати притулок опальним храмовникам було відмінним способом зайвий раз досадити ненависному понтифіку.
Багато що говорить про те, що, пішовши в тінь, тамплієри не перестали впливати на політичне життя Європи. Тільки тепер вони діяли таємно, так як добре зрозуміли, що грати з монархами відкриту занадто небезпечно. Якщо так, то багато таємні товариства, яким приписують володіння таємною владою над Європою і навіть усім світом, можуть мати тамплиерской коріння.
Насамперед — франкмасоны, перші сліди яких простежуються в Ірландії і Шотландії в XV-XVI століттях. До XVIII-XIX століть масонські ложі поширилися по всій Європі, і в них входили практично всі люди, що володіють владою і впливом.
А в XVII столітті вся Європа була охоплена чутками про таємниче братстві розенкрейцерів, або «Ордені Троянди і Хреста». Про це таємному містичному суспільстві говорили всі, але практично ніхто не міг точно сказати, хто саме в ньому полягає і чим конкретно займаються розенкрейцери.
Тим не менше, ці «лицарі Троянди і Хреста», яких ніхто не бачив, надали чималий вплив на розвиток європейської філософії епохи Відродження і реформацію католицизму. Вже не тамплієри це мстилися колись предавшей їх матері-церкви?
Сьогодні існує кілька організацій, які прямо заявляють про своє походження від ордена тамплієрів. Однак перевірити, чи це так, практично неможливо. Цілком можливо, що це — чергова димова завіса, випущена справжніми тамплієрами, які таємно реалізують черговий план щодо зміцнення своєї влади над світом.
