Періодично бачу в Інтернеті суперечки на тему, чи можна бити дівчаток і жінок і до якого віку (або з якого). На щастя, в моєму оточенні рукоприкладство взагалі не прийнято, так що про таке поняття, як домашнє насильство, я знаю не з чуток, а поначитке. Тим не менш, мене задовбали його адепти.
При волейбольної подачі лопнув в плечі посудину, з’явився синець. Кожен знайомий вважає своїм обов’язком випитати, хто ж мене так обробив, а у відповідь на історію про волейбол тягне ображено: «Ну гаразд, не хочеш, не розповідай».
Впала з велосипеда на камені, всі ноги в довгограючих синцях, помітних навіть через чорні колготки. Відразу захоплені коментарі колег про «б’є — значить любить». Всі спроби пояснити, що таки не б’є, наштовхуються на розуміючі погляди і коменти з розряду «гаразд, не будемо обговорювати болючу для тебе тему».
Зомліла в задушливому відділенні банку без кондиціонера, простоявши там цілу годину у величезній черзі, прокинулася з сильним болем у грудях і ребрах, вирушила в травмпункт. Там медсестри і лікарі биту годину з мене витягали, хто, за що і як саме мене вдарив. Мовляв, їм це потрібно в цілях обстеження. А пояснення про свідомість при великій кількості свідків з обуренням відкидали і обговорювали між собою, заповнюючи папірці, який же треба бути дурепою, щоб такого нелюда ще й прикривати.
І це тільки три випадки. На ділі ж, будь-яке пошкодження на тілі будь-якої жінки, крім зламаного нігтя, приписується якомусь міфічному самця і стає темою для тривалого соковитого смакування і выдумывания подробиць. Невже домашнє насильство є настільки природним для цих людей, що вони просто не вірять в те, що когось можуть не бити? Задолбали періодично провалюватися з кола адекватних людей у болото запаленої свідомості.
