Друзі, а ви знаєте, що деякі з наших улюблених мультфільмів, які ми дивилися в дитинстві, були переведені на різні мови світу і дуже популярні в інших країнах. Пропоную вам ознайомитися з «п’ятіркою» радянських мультфільмів, які відомі за кордоном вже багато років і мають безліч шанувальників. Читаємо далі.
«Снігова Королева», 1957-й рік
Повнометражний мультиплікаційний шедевр «Союзмультфільму» люблять діти і дорослі самих різних країн світу. Екранізацію одного з найпопулярніших сюжетів Ганса Хрістіана Андерсона перевели на безліч мов, серед яких англійська, німецька, італійська, французька, шведська, іспанська, а в 1960-е і 1970-е роки телебачення Сполучених Штатів традиційно показувало «Снігову королеву» під час різдвяних і новорічних свят.
Кожен, хто дивився цю прекрасну казку, напевно, звернув увагу, що Снігова Королева промальована набагато краще і ретельніше, ніж інші персонажі мультфільму. Вся справа в тому, що прекрасну, але холодну серцем Королеву створювали за технологією, яку зараз називають «live-action», або ротоскопирование, тобто спочатку роль виконала актриса (Марія Бабанова), а потім зображення на кіноплівці покадрово перетворили в мультиплікацію.
В озвучці персонажів мультфільму для західних країн брали участь найвідоміші і талановиті актори: так, у французькій версії Снігова Королева говорила голосом Катрін Деньов, а в 1998-му році інша відома актриса Кірстен Данст продублювала Герду.
До речі, один з визнаних геніїв сучасної анімації Хаяо Міядзакі як-то сказав, що це творіння радянського режисера Льва Атаманова зробило вирішальний вплив на вибір життєвого шляху.
«Ну, постривай!», 1969-1993 рр.
Мультсеріал про пригоди Вовка і Зайця став одним із символів радянської мультиплікації. Герої цієї без перебільшення епічної саги полюбилися великим і маленьким глядачам у багатьох країнах світу і навіть проникли у віртуальну реальність: у 1984-му році була випущена однойменна кишенькова комп’ютерна гра (відома також як «Електроніка 24-01» або «Електроніка ІМ-02»), а в 1993-му році з’явилася гра на платформі Nintendo Entertainment System під назвою «i’ll Get You».
Спочатку творці мультфільму припускали, що Вовка озвучить Володимир Висоцький, але знаменитий поет і виконавець в той час перебував в опалі, тому до участі в проекті залучили Анатолія Папанова, хрипкий голос якого і став візитною карткою мультперсонажу.
Цікаво, що практично всі режисери відмовилися від мультфільму, лише В’ячеслав Котьоночкін заявив: «В цьому щось є!» і виявився прав — радянський варіант «Тома і Джеррі» швидко став популярний не тільки в країнах соціалістичного табору, але і у всьому світі, а в 2010-му році Монетний двір Польщі навіть випустив пам’ятну колекційну монету із зображенням Зайця і Вовка.
«Крокодил Гена», 1969-1983 рр.
Напевно творці образів Крокодила Гени та Чебурашки навіть не припускали, яку популярність персонажі 4-серійного мультфільму знайдуть у всьому світі, особливо, звичайно, останній.
Безглуздий звірятко, що нагадує не то ведмедика, не то зайця — плід фантазії відомого дитячого письменника Едуарда Успенського. Як стверджував автор, ідея прийшла до нього, коли письменник був у гостях у знайомих, маленька донька яких ходила по будинку в довгій пухнастій шубі, постійно спотикаючись і падаючи. Після чергового разу батько дівчинки вигукнув: «Ой, знову чебурахнулась!».
Успенського зацікавило оригінальне слово, яке він потім використав у книзі.
За сюжетом, екзотична тварина потрапила до людей разом з одним з ящиків, у яких везли апельсини, причому Чебурашка так об’ївся цими фруктами, що не міг стояти на ногах, і коли ящик розкрили, просто випав звідти, за що і отримав таке смішне ім’я-прізвисько.
Анімаційні персонажі, створені Романом Качановим і Едуардом Успенським при безпосередній участі художника-постановника Леоніда Шварцмана, мабуть, одні з найбільш відомих мультиплікаційних героїв у світі. Мало хто знає, що в 1970-х роках у Швеції виходили цикли дитячих теле — і радіопередач, в яких були присутні образи Крокодила Гени та Чебурашки, тільки останнього шведи назвали Drutten, що є адаптацією російського імені (по-шведськи drutta — «падати, спотикатися»). До речі, сюжетно шведська версія ніяк не пов’язана з радянськими мультфільмами, так що багато шведи навіть зараз поняття не мають, що їх Дрюттен — це наш Чебурашка.
В англійському та американському прокаті головний персонаж отримав ім’я Палив («Topple»), німці знають його, як Куллерьхена («Kullerchen») або Плумпса («Plumps»), а в Фінляндії невідомого звіра іменують Муксис («Muksis»).
Абсолютно незрозуміла любов японців до Чебурашку: в 2003-му році компанія «SP International» придбала у «Союзмультфільму» права на поширення цих мульт-образів до 2023-го року, а в 2009-му році в Японії стартував показ анімаційного серіалу «Cheburashka Arere?», створеного режисером Сусуму Кудо (Susumu Kudo). Крім цього в Японії вийшов рімейк першого мультфільму («Крокодил Гена»), повністю повторює сюжет оригіналу, і кілька інших анімаційних робіт, присвячених улюбленим героям.
Крокодил Гена, Чебурашка і їх друзі радують і надихають вже не одне покоління глядачів, у деяких містах Росії персонажі навіть увічнено в пам’ятниках, а в Москві 29 травня 2008-го року був відкритий музей Чебурашки.
«Жив-був пес», 1982-й рік
Сценарій для 10-хвилинного мультиплікаційного фільму за мотивами української народної казки режисер Едуард Назаров писав цілий рік.
Проста, коротка історія дружби і взаємовиручки Вовка та похилого сторожового Пса підкорила серця глядачів усього світу. Мультфільм отримав перший приз на Міжнародному фестивалі короткометражного кіно в Оденсе (Данія) і спеціальний приз журі на Міжнародному фестивалі анімаційних фільмів в Эннеси, Франція.
Згідно з даними ресурсу IMDb (Internet Movie Data base), «Жив-був пес» — один з найбільш популярних мультфільмів, випущених у Росії і СРСР.
До речі, в чорнових начерках до мультфільму Вовк виглядав по-іншому, але режисерові здалося, що його зовнішність не відповідає голосу А. Джигарханяна, устами котрого говорить персонаж (спочатку Вовка повинен був озвучити Михайло Ульянов, але він відмовився із-за щільного знімального графіка), тому персонажа довелося повністю перемалювати. А звук подорожує вози на початку мультфільму Едуард Назаров запозичив із фільму «Чапаєв».
Вигадані герої анімаційної стрічки гідні звання народних артистів: практично кожна фраза з мультфільму цитується вже багато років, а, наприклад, у Томську встановлений так званий Пам’ятник щастя — 200-кілограмова бронзова статуя у вигляді сидячого Вовка. При натисканні на певну кнопку герой мультфільму вимовляє одну із знаменитих фраз: «Щас спою!», «Бог у поміч!», «Ну ти заходь, якщо що» та інші.
«Їжачок у тумані», 1975-й рік
У 2003-му році творіння Юрія Норштейна за результатами опитування критиків і мультиплікаторів різних країн визнали кращим мультфільмом всіх часів і народів.
З часу випуску на екран історія про Їжачка і його друга Ведмедику вийшла за рамки дитячої анімації і стала справжньою філософською притчею. Мабуть, найкраще про мультфільмі сказав його автор: «Там немає ніякої інтриги в дію, там немає ніякої динаміки дії. Цілком ймовірно, що у „Їжачка в тумані“ стався щасливий випадок збігу всіх елементів».
Основою для мультиплікаційного фільму послужила казка Сергія Козлова, а після успіху «Їжачка» було створено ще кілька короткометражних екранізацій, але жодна з них не стала такою ж популярною.
Є думка, що прототипом образу головного героя послужив профіль співачки і драматурга Людмили Петрушевської (про це, зокрема, у своїй книжці згадує сама Петрушевська), однак Норштейн описує процес створення Їжачка дещо інакше: мультиплікатори перепробували безліч варіантів, зовнішність майбутньої «зірки» постійно змінювалася. Режисер кричав, що навіть після миттєвої появи герой повинен «відбитися» на екрані, і, зрештою, дружина Норштейна і за сумісництвом художник його мультфільмів Франческа Ярбусова, зробила саме так, як потрібно.
До речі, друге місце в рейтингу найкращих мультиплікаційних фільмів також належить Юрію Норштейну — це анімаційна стрічка «Казка казок».
Звідси
