Я архітектор. І хочу розповісти про те, як мене задовбали вандали.
Зараз всюди, куди не плюнь, суцільні графіті, написи «тут був…», а то й гірше, і це все написано не де-небудь на затрепанных старих хрущовках, на плитці, яка через пару днів обвалиться, а сліди злочину разом з нею… Це написано на фасадах найкрасивіших будівель міста. Наприклад, на якому-небудь пам’ятнику архітектури, який тільки нещодавно відреставрували. Або, наприклад, є таке у нас в місті — на старих і некрасивих фасадах справжні художники малюють портрети знаменитих письменників, музикантів, космонавтів, акторів і т. д. А зверху на цій красі — ось це… Высер черговий «індивідуальності». Розписався хіпстер. Знайте всі, що тут був хтось з якимось загадковим ніком, написаним загадковим шрифтом.
Люди, ви взагалі розумієте, що це потворність? Я вже не говорю про повагу до архітекторам цих будівель (які, до речі, в труні крутяться від ваших «шедеврів»), не кажу про художників, які набагато талановитий вас. Про вашу культуру теж варто, мабуть, промовчати. Але з точки зору архітектора все-таки скажу: із-за таких як ви, нас в інститутах вчать: «А не треба так красиво, ось це все молодь зламає, зіпсує… Вікна від підлоги до стелі вандали розіб’ють, дерев’яну обробку в кращому випадку розмалюють або бичок про неї погасять, в гіршому — підпалять нафіг».
Архітектор — це практик. Він повинен враховувати всі ці деталі. Блін, та після того як намалюєш що-небудь таке, гарненьке, як почнеш уявляти, що з таким будівлею вандали зроблять, не хочеться його і будувати! Тому і з’являються, мабуть, сірі і похмурі бетонні коробки, бо бетону не боляче, його ніби й не шкода, а якщо шкода, то, мабуть, менше всього.
Мені просто сумно. І ви, вандали, мене задовбали.
