Працюю в юридичній консультації. Вартість консультації фіксована, про що попереджає клієнтів спеціальна табличка на двері.
Тип 1 (природно, улюблений) — нормальні люди. Ведуть себе чемно і коректно, питання викладають виразно, отримують на нього відповідь, оплачують роботу юриста і спокійно йдуть. Зустрічаються, на жаль, все рідше.
Тип 2 — «Сам собі адвокат». Отримавши відповідь на питання, вибухають тирадами в дусі: «Навіщо потрібні юристи? Це я і сам міг знайти/зробити». Ви, до речі, абсолютно праві: закони є у вільному доступі, а зразки тих же позовних заяв можна знайти в інтернеті. Прапор у руки — я можу зробити це в кілька разів швидше і якісніше, зате ви залишитеся при своїх кровних. Тільки врахуйте, що якщо раптом ви не врахуєте у своїх дослідженнях «якийсь вошиве Постанова Пленуму Верховного суду» (як мені заявила одна мадам), винні будете тільки ви.
Тип 3 — «За погляд грошей не беруть». Це ті, кому потрібна консультація, розбиратися самому лінь, а грошей шкода. Починається їх візит з боязко прочиненими двері і засунутой в кабінет через цю щілину голови: «Мені тільки на секундочку запитати». У відповідь на запрошення увійти і присісти починають мимрити, що питаннячко-де маленький, а тут за консультацію аж ціле стан вимагають. Хочу зауважити, по місту-це стандартна ціна, не така вже й висока, а прохач хизується золотими ланцюгами і перснями. Коли ж «пацієнт» все-таки заходить і сідає, починає плутано і емоційно висловлювати свою ситуацію, не забуваючи згадати, що зять — алкоголік, сусіди — наркомани, а двоюрідному племіннику дівчата не дають, тому що він в інституті на одні п’ятірки навчається. Отримавши відповідь на своє запитання, суб’єкт схоплюється, поспішно дякує і прагне якомога непомітніше покинути кабінет — а то раптом я побіжу слідком і все-таки виб’ю з нього оплату?
Є ще люди, які по телефону домовляються про зустріч і не приходять. Є такі, які вважають юристів поголовно Остапами Бендерами і звертаються до мене, щоб я допомогла обійти закон. Ні, я знаю, як це зробити, але не збираюся за вас підставляти свою шию. Є ті, хто викладає обставини справи дуже вибірково, опускаючи «малозначну дурницю», яка потім випливає і вивертає річ навиворіт.
А нещодавно до мене ходив дуже милий і чемний юнак. Приходив, тихим голосом викладав ситуацію, зачудовано прислухався до кожного слова, щось записував, потім витіювато дякував, чесно оплачував консультацію і обіцяв прийти ще. І адже приходив! Після того, як він відвідав мене раз у п’ятий-шостий, я запідозрила недобре — вже дуже академічними були казуси. Погуглила ключові слова — будь ласка: завдання з практикуму по цивільному праву. Довелося юнакові зізнатися, що він таким чином виконує домашнє завдання до семінарських занять. Я посміялася і запросила його приходити зі своїми завданнями просто так — мені нескладно, а студенту, може, зарахується на іспиті.
