Було в мене дві однокласниці: Маша Петрова і Маша Попова. Школу ми вже десять років, як закінчили, роз’їхалися по різних містах, і зв’язок якось загубилася з часом. І ось вчора стукає мені в Whatsapp незнайомий номер: «Привіт! Це Маша Попова!» «Привіт!» — зраділа я, і почалося віртуальне спілкування. «А пам’ятаєш…», — пишу я про всякі веселі пригоди, які переживали ми з Машею Попової в дитинстві, але натикаюся на дивне непорозуміння.
Через півгодини з’ясовується, що Маша Попова — це Маша Петрова, яка вийшла заміж і змінила прізвище.
Ну гаразд, це дрібниці життя. Інша історія. Ми співпрацюємо з компанією, яка робить нам поліграфію. Вже кілька років наші замовлення бере Маша Пукина. Вона добре знає наші потреби, вивчила всі капризи і безпомилково вгадує, коли треба «пограти зі шрифтами», а коли — «зробити помаранчевий трохи більше зеленим». Треба зауважити, що прийшло це взаєморозуміння, звичайно, не відразу.
І ось дзвоню я в цю контору, потрапляю на якогось юнака і викладаю йому, що хотілося б розмістити замовлення, а в якості менеджера обрати Машу Пукину. «Але у нас такої немає, — впевнено відповідає юнак, — я тут вже три місяці, і ні про яку Пукиной не чув».
Ну окей, думаю я, звільнилася. Що ж, тоді працюємо, з ким доведеться. Отримуємо замовлення, але в підсумку, звичайно, виходить не те і не так.
Через якийсь час упізнаю від спільних знайомих, що Маша Пукина нікуди не поділася, просто вийшла заміж і стала Машею Хрюкиной. Це сталося півроку тому, і юнак з її фірми вже знав її виключно як Хрюкину.
Загалом, зрозуміло, до чого я. Задовбав середньовічний пережиток зміни прізвища при заміжжі. Дружина не стає власністю чоловіка. А якщо ви вважаєте, що стає, то й ім’я тоді міняйте, що вже там. Геть ці напівзаходи.
