Всі магазини в Радянський час були державні, і якщо ви пам’ятаєте, у них у всіх були однакові вітрини. Припустимо, ви вирушаєте з Москви в Ленінград, але там ви теж побачите абсолютно такі ж вітрини магазинів, а також і товари, які у них були. Так що шопінгом в Радянському союзі захоплюватися було марно…
Класична ілюстрація до тези захисників світлого: «Порожні полиці з’явилися тільки при Горбачові, а до Горбачова всі полиці були забиті». Справді, тут видно просто б’є в очі достаток: часник, якісь дрібні (і з досвіду – кислі) яблучка, цвітна капуста і навіть перець!
А крім цього цілих три(!!!) виду консервів (невідомого чого; в одному з видів банок начебто ліниві голубці), виставлених на вітрину в такій кількості, щоб здалеку створити враження достатку.
Типова радянська продуктова вітрина. Навіть першокласник зможе підрахувати, що на цій вітрині виставлено сім видів товару. Повторюю по складах: сім! Достаток. І головне, теза повністю правдивий – полиці насправді не порожні. Адже ніхто не буде заперечувати, що сім видів товару ніяк не можна назвати порожнечею?
Ось ще одна радянська вітрина. Що ми бачимо? Молоко, молоко, молоко, молоко… З іншого боку, а що ще може бути в магазині «Молоко»? Ясна річ – молоко. Ну ще кефір і кисле молоко. І нехай хто-небудь тільки заїкнеться про порожні полиці.
А ось вітрина магазину «Риба». Тут теж дуже багато консервних банок. Правда це не рибні консерви, а консервована морська капуста і крім неї більше нічого, але все одно ніхто не може стверджувати, що полиці порожні і в магазині «Риба» «порожньо». Не грай і не кулею. Можна купити скільки душі завгодно морської капусти. Дуже корисно для організму, бідну йодом.
Ще один магазин на морську тематику. У вітрині ми бачимо не якусь там морську капусту, а осетра в повний зріст. Правда осетер з пап’є-маше або гіпсу. Але зате як красиво розфарбована!
Тему продуктових муляжів продовжує вітрина магазину «Птах». Ця вітрина мала важливе виховне значення. Адже кожен радянський громадянин, проходячи повз, міг згадати, як виглядає курячий бік. І ще ця вітрина дуже цікава тим, що на ній висить типове оголошення: «Магазину потрібні вантажники».
Так, у радянський час безробіття не було. У будь-який момент можна було влаштуватися вантажником в продуктовий магазин. Хоча б навіть в магазин «Птах». І в загашнику отримувати курячий бік не з пластмаси, а справжній.
Ви запитаєте: а чому ж тоді вантажники було в такому дефіциті? Робота була специфічна. Народ швидко спивався і коли вантажник перетворювався в конченного алкаша, його звільняли і шукали нового потенційного алкаша (наочний посібник – вантажник Федул з кінофільму «Афоня»).
Мабуть в тому ж самому магазині вітрина відділу «М’ясо». І наочний посібник для радянських громадян на місці. Щоб радянські громадяни не забували, як повинен виглядати нормальний шматок м’яса.
А ось вітрина магазину… магазину… хм. Магазину паличок і кілець? Якщо чесно, мені важко з класифікацією типу цього магазину і того, що там могло продаватися. Можливо п’яльця для штопанні шкарпеток, а може бути антени для встановлення зв’язку з позаземними цивілізаціями. Але щось там напевно продавалося. І ні один негідник не сміє щось таке сказати про порожні полиці.
Ось магазин… напівфабрикатів. Не зовсім правда зрозуміло, напівфабрикатів чого. Модних жіночих півпальта? Ну, в якомусь сенсі всі радянські магазини одягу були магазинами напівфабрикатів. Так що… до Речі, прошу звернути увагу на миленькі біленькі шторки на мотузочці. Приховували, гади, від радянського покупця наявність напівфабрикатів.
А ось для любителів духовної їжі. Магазин класичної музики. Ну що сказати? Дуже непогано оформлено. Дуже симпатично виглядає облуплений шматок стіни і пофарбовані – напевно шваброю – колись білою олійною фарбою вікна. Ласкаво просимо у світ прекрасного й духовного.
Що у радянських магазинів (і взагалі будинків) було не відняти, так це небувалу красу фасадів. Витончені тріщини від старості і обдерта фарба, подекуди пробивається цвіль. Відразу видно, що в цьому магазині продається щось дуже смачненьке. Якщо судити по піктограмі в центрі вітрини – це напевно торти.
Олімпійський ведмедик у нижній частині вітрини начебто підтверджує первісну гіпотезу. Не знаю як вас, а мене так і тягне увійти в цей магазин. В якому, безумовно, ніяких порожніх полиць не могло бути. Відразу видно по вітрині.
Цілком так хитромудра вітрина. Напевно магазин «Сувеніри» або типу того. От скажіть після цього, що в радянських магазинах нічого не можна було купити. А насправді можна було купити дерев’яну бабу з онукою і жучкою (або внуком і качечкою?), дерев’яного ведмедя, дерев’яного орла (дуже так симпатичного). І все за якісь жалюгідні 5 рублів.
Єдине, бентежать кілька вицвілих квіточок по колу, нагадують линялый старий могильний вінок на сільському кладовищі.
Амброзія? Нектар? Мабуть у оформлювача не піднялася рука поставити після слова «Сік» знак оклику. Він як би знімає з себе всяку відповідальність за те, що знаходиться в банках.
Тобто ніби як це має бути сік, але художник-оформлювач не бере на себе відповідальність віроломно переконувати радянських громадян у тому, що у банках справді сік. Звідси і деяка непевність в знаках пунктуації. Зате здоровані явно вдалися. Відмінні здоровані! На чому ж такі здоровані зійшли? Вже явно не на радянському соку. Хіба що на амброзії?
Або, припустимо, вітрина для тих радянських жінок, які хочуть стежити за модою. Ось, мовляв, дивіться, радянські жінки, як має виглядати модне елегантне плаття.
Правда фасон у сукні якийсь років 50-х, ну так як відомо кожному, в жіночому платті важливий на фасон, а міцність ниток і матерії. Щоб носити можна було років десять, а то й п’ятнадцять. Така була дбайлива політика партії і уряду. Щоб, стало бути, забезпечувати радянських громадян, міцною одягом.
Дерев’яних справ майстер, який робив задник – п’ять балів. І продавцям відділу «Кондитерські вироби» – теж. Бо це треба було дуже постаратися, щоб маючи в наявності тільки десяток коробок похмурого дизайну (торт «Вафельний», можливо, зможе зробити з цього щось більш або менш радує око. Ваш очей ця вітрина радує? Мій теж. І взагалі, була радісна життя в СРСР.
«Мінеральні води». Радянський мінімалізм. Ця моторошна вітрина (з чудовими віньєтками а-ля фантазії на тему модерну у божевільні) відмінно доповнює чудовий облуплений фасад. Що добре, то добре. Ні, я серйозно.
До речі, магазин, вітрина якого тут зображена – це не якийсь глухий закуток, а як можна з’ясувати, придивившись до відображеним у вітрині будівлі – це магазин навпроти Центрального Дитячого Світу. Тобто самий центр Москви. Культуру – масам. А радянську культуру – радянським масам. Через наочну агітацію та неперевершений дизайн.
А цю вітрину оформляв художник, який давно забув, як виглядає м’ясо. Чому безрадісний напівгнилий фасад магазину зробився ще більш безрадісним (а може навіть ще більш полусгнившим). Зате з боків у вітрині є дві люмінесцентні лампи. То-то краса наступала, коли з настанням сутінків вони включалися!
Не зовсім зрозуміло, чому на вивісці «Чиполліно» зображений принц Лимон. Втім, анітрохи не більш зрозуміло і те, чому на вітрині «Джеми» немає жодної банки джему. Але ми-то з вами дорослі люди, а тому знаємо, що радянські магазини були сильні не зовнішністю, а внутрішнім змістом. Так що все джеми там же, де і Цибуліно.
Ось теж чудовий магазинчик. Якщо не прочитати підпис, то можна подумати, що це магазин ритуальних приладдя. А всередині таке відчуття, що труни торцем до вітрині стоять. Як говориться: «залиш надію, всяк сюди входящий».
До речі, з приводу трун і радянської торгівлі. Згадався один анекдот з радянського кінофільму «Ми, що нижче підписалися» 1981 року випуску (тобто задовго до горбачовських часів). Анекдот у фільмі розповідає член делегації з прийому нового хлібозаводу (у виконанні артиста Олега Янковського):
Йде жінка, раптом бачить з дверей магазину величезна черга. Вона прилаштовується в кінець і питає:
– Чого дають?
Їй у відповідь:
– Батист дають. За чотири метри в кожні руки.
Ну жінка звичайно радіє. А їй уточнюють:
– Тільки до батісту в навантаження труну.
– Як труну? Який труну? Чому труна?!
Їй охоче пояснюють:
– Так це магазин похоронних приналежностей. А батист – для оббивки гробу. Але труну можна не брати. Це за бажанням.
Ось такий анекдот. Радянський. Причому, нагадаю, що прозвучав у радянському фільмі, знятому в 1981 році, тобто ще за Брежнєва. Ну це так, до слова про «порожніх прилавках тільки при Горбачові».
Ось, власне, і все. На завершення перегляду ще одна життєрадісна вітрина.
Так що все було в Радянському Союзі. Й радіо, і фото, і навіть музика (у вигляді моторошного скрипкового ключа). І барвисто оформлені вітрини були. А ви говорите…
