Я — поет, зовусь я Цветик, з неба бидлу шлю привіт

37

Я живу в досить великому місті, відвідую різні поетичні тусовки. На них, самі розумієте, приходить мало народу — поети слухають поетів. Контингент приблизно такий:

Страждають від нещасного кохання дівчата-ангели, занепалі з небес.

«Капітана Очевидність» з віршами з розряду: «Небо блакитне», «Росія — моя країна», «Люди, чому ви такі дурні?». Теми хороші, в принципі, але не прямим же текстом…

«Старички», які пишуть Екшн сно гарні речі.

Експериментатори. Неважливо, про що вірш, головне — новизна форми і купа закручених неологізмів, зрозумілих тільки після прийняття чого-небудь.

Маргінали. Мат у віршах — справа тонка. Матірний вірш і вірш заради мата — речі абсолютно різні.

Задовбали лаятися, що на творчі вечори або читання приходить 10-15 осіб, скаржитися на неосвіченість людей! Що ви зробили, щоб проінформувати їх про захід? Ах, створили зустріч в «контакті»… Розклейте оголошення! Запрошуйте! Пропагандируйте! Але ні ж: ви — Творці, Генії, ви пишете вірші. Ви не зобов’язані нічого пояснювати простолюдинам! Нехай самі шукають, в якому Смольному проходять читання, нехай самі дізнаються про авторів. Вибачте, звідки? Чому ви так боїтеся сторонніх людей на читаннях? О, так, вони нічого не зрозуміють, вони дурні, їм це не треба, інакше вони б давно знали нас, розумних і геніальних. Причому так думають не юні писаки, а цілком зрілі люди, давно пишуть, розумні, цікаві.

Не треба вважати людей дурними амебами. Може, тоді і вийде побудувати освічене суспільство. А ви, дорога Еліта, варитесь у власному соку далі.