Як бачать західні стандарти гігієни в інших частинах світу

16

Вчені мужі з університету британської колумбії, що займаються дослідженнями в області психології, ще в 2010 році вказали західному суспільству на одну серйозну і дуже стару помилку. Виявляється, проводячи дослідження в області тієї ж психології, експерти ряду великих наукових центрів спираються, перш за все, на дані, отримані в західному суспільстві, щодо освіченому, забезпеченому і покладається на християнські норми.

Потім отримані відомості проектуються на весь світ, що не може відображати реальний стан речей. Якщо порівнювати людей, що живуть згідно західним стандартам і іншим населенням планети, то члени західного світу виявляться в серйозній меншості.

Стосується це і інших сфер життя суспільства — ми втішаємо себе, що живемо як потрібно і що нас в більшість, але весь інший світ розглядає нас як купку божевільних і іноді відверто потішається над нашими звичаями і пристрастями.

Папір або вода?

В ході одного зі своїх виступів у великобританії єгипетський комік басем юсеф пожартував так:

Ми, араби, коли вирушаємо в подорож, повинні бути впевнені в тому, що з нами завжди три речі – паспорт, товста пачка готівки і портативне біде. Я ось чого не зрозумію. Ви, хлопці, живете в одній з найрозвиненіших країн світу. Але коли справа стосується вашої дупи-ви сильно відстаєте.

При цьому гуморист розмахував бутафорської сантехнічної деталлю, яка називається шаттаф. Це шланг з краном, який управляється натисканням пальця і використовується в багатьох мусульманських країнах та індії для підмивання після туалету.

Це так, звичка підтиратися туалетним папером, яка абсолютно природна для нас, не знаходить ніякого логічного пояснення у жителів північної африки, а також близького і середнього сходу. Вони не дарма дивуються нашим правилам гігієни. Цілком очевидно, що вода очищає набагато краще самої якісної туалетного паперу.

Незважаючи на те, що прогрес в наявності і ми вже не користуємося осколками кераміки як стародавні римляни і качанами кукурудзи, як корінні жителі америки, не можна не визнати, що вода, все ж, приємніше і краще, з точки зору кінцевого результату.

Цікаво, але звичка підмиватися характерна не тільки для країн сходу. Використання води в туалеті абсолютно природно для цілком європейських фінів жителів аргентини, які проживають в західній півкулі. А ось франція, яка подарувала світу біде і теж колись масово підмивалася, поступово пішла від цієї гігієнічної звички і тепер в цій країні її практикують в основному емігранти з африки і близького сходу.

Історик архітектури барбара пеннер у своїй книзі «туалетна кімната» зазначає, що законодавцями західної туалетної моди є сша і великобританія, де живуть найбільш віддані прихильники туалетного паперу. Англо-американські туалетні тренди масово насаджувалися по всьому світу і в 20‑х роках минулого століття навіть існував такий термін як «санітарний імперіалізм».

Частина світу встояла перед цим натиском і в першу чергу зберегли свої традиційні звичаї мусульманські країни. Це було пов’язано з тим, що іслам наказує очищення тільки водою. Правда, з правила все ж роблять іноді винятки.

Як приклад можна навести фетву, випущену в туреччині в 2015 році вищою релігійною радою. У цій постанові допускалося використання мусульманами туалетного паперу, але тільки в тому випадку, якщо вода недоступна. Японія також залишилася вірна воді-високотехнологічні унітази країни висхідного сонця не тільки якісно підмиють, але і висушать користувача підігрітим повітрям.

Зустрічаються і особливі випадки примирення сходу із заходом. Саме про такий незвичайний симбіоз якось розповів журналістам співробітник уряду австралії зул отман. Чиновник, спираючись на власні спостереження, повідомив, що деякі особливо адаптовані до західного способу життя мусульмани країни використовують туалетний папір, а потім все одно підмиваються з глечика або за допомогою біде.

Іноді відзначається, навпаки, дивовижна стійкість поглядів. Аста гарг, відомий індійський аналітик, що працює кілька останніх років в сан-франциско, не змогла знайти звичні їй глечики з подовженим носиком ні в одному офісному, готельному або громадському туалеті. Щоб придбати потрібний туалетний аксесуар, жінці довелося шукати магазин її земляків, які не втратили автентичність.

Деякі індійці перейшли на туалетний папір, але багато хто з нас залишаються прихильниками води у всіх випадках, коли це можливо. І коли тут, в сша, я йду в гості до індійських друзів, я майже завжди можу розраховувати на те, що у них в туалеті знайду поруч з унітазом пластикову пляшку з водою або спеціальний глечик.

Австралієць зул отман згадав випадок вірності принципам і з боку людини із західного світу. Одного разу його знайомий з шеффілда, англія, коли в туалеті закінчився туалетний папір, використовував замість неї 20-фунтову грошову купюру.

Емігрантів з китаю в сша, перш за все, вражають масштаби використання туалетного паперу. Це не дивно, адже згідно зі статистикою саме американці споживають найбільше у світі паперу на душу населення.

Аста гарг також була вражена тим, як багато використовують в америці туалетного паперу. Їй здалося дивним ще й те, що в більшості випадків використаний папір кидають просто в унітаз. Аста вважає, що кожен четвертий туалет в сша забитий, так як його просто завалюють з ранку до ночі цим гігієнічним продуктом.

На корточках або на унітазі?

У стародавньому китаї епохи хань (206 р. До н. Е. — 220 р. У побуті практикувалися обидва способи, але якщо говорити про громадські відхожі місця, то вони були розраховані тільки «навпочіпки». В даний час цим старовинним перевіреним способом користуються дві третини населення планети. І тільки на заході люди наполегливо лізуть на фаянсовий п’єдестал, ігноруючи думку лікарів, що без нього все проходить більш природно і ефективно.

Поза «навпочіпки» вирішує важливу проблему гігієни. Опитування показало, що більшість британських жінок в громадських туалетах змушені вдаватися до самих різних хитрощів, щоб не торкнутися ненароком сидіння. Поза «навпочіпки» відразу ж вирішує цю проблему.

З точки зору анатомії людини також краще обходиться без унітазу, адже сидячи на власних ногах, людина знімає напругу з кишечника і м’язів, відповідальних за сам процес.

Але в сша сидіння на унітазі стало не просто способом спорожнити кишечник, а справжньою формою проведення дозвілля. Американський книжковий ринок заповнений спеціальною літературою, у вигляді невеликих книг з короткими оповіданнями, які просто створені для читання на унітазі. Китайцям цього не зрозуміти, так як в сім’ях їх з раннього дитинства вчать, що тривале сидіння в туалеті викликає геморой і інші проблеми зі здоров’ям.

Але як виходять з положення ті, що звик робити свої справи в положенні «навпочіпки», але в місці їх проживання виявляється стандартний унітаз? витончений спосіб вирішення проблеми підказав рок-музикант кайзер куо, який переїхав з китаю в сша кілька років тому.

У його родині прийнято розміщувати біля унітазу невелику лавку, щоб ставити на неї ноги. Таке положення тіла хоч і не здатне повністю замінити дефекацію навпочіпки, але максимально наближене до природного положення тіла. Це не ноу-хау сім’ї кайзера — в сша вже кілька компаній виробляють такі туалетні лавочки і їх бізнес процвітає.

У деяких країнах, наприклад, в малайзії, відвідувачам туалетів прийнято надавати вибір. Там присутні як звичайні унітази, так і кабінки для любителів традицій. Як правило, більше все ж місць з унітазами — в громадських туалетах їх приблизно дві третини. При цьому перевага віддається не туалетному папері, а воді.

Пристрасті по купанню

Купаються представники різних культурних традицій також по-різному. Європейська та американська звичка приймати щодня душ вранці-дуже дивна. Так вважає елізабет шоув, соціолог з ланкастерського університету, великобританія.

На появу цієї звички серйозно вплинув післявоєнний мильний бум, коли реклама цього гігієнічного засобу дошкуляла людей з усіх боків. Мильні опери отримали свою назву саме в 50-х роках xx століття, завдяки тому, що в них вставляли занадто багато подібної реклами.

Тоді з’явилася мода використовувати різне мило для обличчя, тіла і прання. Це підсвідомо змушувало людей частіше митися, незалежно від того, була в цьому необхідність чи ні.

Звичай щодня купатися вранці в душі з’явився відносно недавно, говорить елізабет шоув. Ще два-три покоління тому у великобританії було прийнято приймати ванну один раз на тиждень.Тоді в більшості місць англії водопостачання було не таким бездоганним як сьогодні і це, поза всяким сумнівом, грало свою роль.

У багатьох країнах навіть в xxi столітті проблема води для побутових потреб стоїть дуже гостро і люди не мають можливості митися частіше або банально економлять занадто цінну для них воду. Хоча вчені вважають, що справа не тільки в доступності води.

У малаві, де вода досить цінний ресурс, прийнято кілька разів на день обливатися з відра або таза. Жителі гани, філіппін, колумбії та австралії – не найбагатших на воду регіонів планети, також приймають душ по кілька разів на день. Правда, потрібно сказати, що таке купання рідко пов’язано з миттям голови.

Тут є один важливий нюанс-обливання і повноцінний душ є абсолютно різними, з точки зору витрати води, процедурами. Душ, через високий тиск, менш економний, ніж обливання тіла з ємності. Жаркий клімат особливо розташовує до частого миття. Наприклад, в бразилії місцеві жителі купаються кілька разів на день, причому навіть в зимовий час, коли спека не найсильніша.

Вчені вважають, що в країнах з помірним кліматом регулярний ранковий душ – це не практична необхідність, а традиція, що дозволяє чітко структурувати день. Ще вважається, що душ робить людину презентабельніше. У сучасному світі це навряд чи актуально, так як дуже небагато так працюють, що насправді потребують постійного миття.

Зовсім інша справа, що ранковий прохолодний душ бадьорить і допомагає налаштуватися на робочий лад, а вечірній, теплий, так само як і гаряча ванна, допомагає розслабитися і швидше заснути.

У різних країнах різні звичаї і важливо ще й те, що вони постійно змінюються. Немає ніякої гарантії, що через десятиліття не стане модно піклуватися про водні ресурси і з метою економії душ стануть приймати раз на тиждень. Ніхто не застрахований і від того, що скориставшись в зарубіжній поїздці досягненнями іншої туалетної культури, він, повернувшись додому, не вирішить відмовитися від туалетного паперу або, навпаки, не викине свій глечик з носиком.