— Хліб будеш?
— А є білий?
— Ні, тільки чорний.
— Тоді ні.
— Каву будеш?
— А є лимон?
— Ні.
— Тоді не буду.
— Давай чаю поп’ємо?
— А є цукор?
— Ні, але ось цукерки, печиво, вафлі…
— Тоді не буду.
Зазвичай ці розмови закінчуються одним і тим же: «Фу, ну ти і вередник! Суп можна і з чорним хлібом з’їсти! Кава прийнято пити з молоком і солодким! А чай з цукром — це взагалі дурість, адже ти його цукерками закушувати будеш!»
Так, я вередник. Я не збираюся перебивати смак вашого чудового супу огидним кислуватим присмаком чорного хліба, особливо з кмином, запах якого я не переношу. І каву я п’ю тільки з лимоном і сіллю — солодкий кава з молоком нудотно осоружний. А ось з чаєм все навпаки — варто мовами потрапити несолодкої заварці, і відчуття, що я п’ю чай з сіна, буде переслідувати мене до кінця чаювання і ще годину після.
Друзі! Ви частуєте мене для того, щоб мені було смачно і радісно, а не для того, щоб я давилася неприємним для мене поєднанням продуктів, вірно? Так нехай мені буде з вами радісно, а не як у дитячому садку: «Їж, що дають, і не забудь подякувати!»