Задовбали упростители-мотиватори. Вони радять, ні, вони вимагають від людей знятися з місця в пошуках кращої долі (читай — зарплати), коли ті мають нахабство поскаржитися на що-небудь. «Зберися, ганчірка, не ний! Немає слова „не можу“, є небажання що-небудь міняти! Ти як качечка з анекдоту!» — ну і інші чудові, ні разу не образливі перли сиплються з таких порадників, як пісок з древніх бабусь.
Ви розумієте взагалі, що у людини може бути безліч причин не їхати?
Не кожен з нас здатний подолати самого себе, переступити через психологічний бар’єр. Приклад цьому — величезна кількість алкоголіків, наркоманів, дружин садистів та інших, залежних від кого-небудь або чого-небудь особистостей. Така натура у цих людей і намагатися зігнати їх з місця вербальним помелом все одно, що лікувати здорового: краще не буде, а от гірше — запросто.
Ще далеко не всі люди самотні настільки, що можуть і хочуть переїжджати з однієї знімною халупи в іншу хоч по п’ять разів за рік. Розумієте, так? Подружжя, грудні діти, старі батьки — всі вони теж люди зі своїми бажаннями, потребами, прихильностями. Їх потрібно враховувати. І далеко не завжди вдається виїхати на заробітки одному, залишивши родину вдома.
А ще буває і таке, що захоче виїхати з якого-небудь Приамур’я в московську приватну клініку хороший хірург, і хана населенню цілого району. Іноді люди працюють за копійки не тому, що дурні або безініціативний, а тому, що інакше не можна. Тобто можна, звичайно, але це вже питання честі і совісті.
Різні бувають ситуації, як бачите. І перш, ніж засуджувати і обурюватися, згадайте чудову приказку: «Життя прожити — не поле перейти». Іншими словами, у всіх свої труднощі, просто і легко тільки в казках.
