Чужені монстри “незнайомця”: наукова реальність чи фантастичний кошмар?
Серія “Незнайомець” завжди була не просто жахом у космосі. Вона зачарувала свою біологічну надійність, створюючи істот, які здавалися водночас страхіткими та напрочуд логічними. Після випуску серії “Alien: Earth” знову виникло питання: наскільки реалістичні прибульці, які ми бачимо на екрані? Три експерти, натхнені франшизою, проаналізували їх з наукової точки зору, і я, як людина, яка була захоплена біологією та науковою фантастикою, вирішила заглибитися у свої висновки, додавши власні думки та спостереження.
Замість того, щоб просто переказувати їх оцінки, я спробую переглянути цю тему з більш широкої точки зору, враховуючи не лише певні типи, але й загальні принципи, що лежать в основі їх біології. Зрештою, створення правдоподібної чужорідної істоти – це не просто вигадування жахливого монстра, це розуміння законів фізики, хімії та еволюції, які діють у Всесвіті.
Паразитизм: від кліщів до Тританокіна
Варто починати з паразитарних форм життя, які, як показує досвід, не так далеко від реальності. Олені галочки, здатні збільшувати розміри під час харчування, дійсно нагадують тику з “Alien: Earth”. Але, цікавіше, це їх здатність захищати викиди токсинів, які запобігають видаленню. Це загальна стратегія, що міститься у земних тварин і рослин. Я якось спостерігав, як мурахи, захищаючи свій Anthill, кидали їдку рідину, яка відштовхує хижаків.
Але Тіанохін, цей жахливий восьминога-паразит, змусив мене задуматися про межі можливих. Контроль над мозком власника – це класичний шлях наукової фантастики, але її впровадження в «чужорідному» здається особливо жахливим. Так, на землі є паразити, які змінюють поведінку своїх жертв, але зазвичай це досить прості зміни, спрямовані на поширення паразита. Toxoplasma gondii, що впливає на поведінку мишей, так що вони менше бояться котів – це приклад, який демонструє, наскільки потужним може бути паразитизм.
Однак Tripanokhin демонструє набагато складнішу поведінку – моніторинг ситуації, відволікання. Для цього потрібна розвинена нервова система, розподілена ганглії, як восьминога. Ідея про те, що чужий паразит може мати такий інтелект і силу одночасно захоплюючою та страхітливою. Можливо, що у віддалених світах еволюція може призвести до появи паразитів, які можуть контролювати не тільки поведінку, але й думки своїх жертв.
Міксотрофія та незвичайні джерела енергії
D. Plumbicare (рослинний стручок) – це, мабуть, найнезвичніший погляд на представлену. Ідея рослинного хижака з використанням фотосинтезу одночасно інтригує і викликає питання. Міксотрофія, поєднання фотосинтезу та гетеротрофного харчування, справді зустрічається в одноклітинних організмах на землі, але не в багатоклітинних. Це пов’язано з енергетичними витратами на фотосинтез та складність його інтеграції з іншими процесами.
Однак в умовах обмежених ресурсів така стратегія може перемогти. Можливо, D. Plumbicare еволюціонував у середовищі, де сонячне світло було лише частково доступним, а виробництво продуктів харчування було важким завданням. У цьому випадку поєднання фотосинтезу та хижацтва дозволило б йому вижити і розмножуватися.
Що стосується мухи, яка їсть метали, це, мабуть, найнеймовірніша концепція. Гемоліторофія, вироблення енергії з окислення неорганічних речовин справді існує на землі, але обмежується одноклітинними археями та бактеріями. Отримання достатньої кількості енергії для підтримки багатоклітинного організму, здатного до польоту, через окислення металу, здається, малоймовірно.
Однак ідея про те, що метал не може служити джерелом енергії, а за допомогою будівельного матеріалу, є досить правдоподібною. Біомінералізація, використання мінералів для створення міцних структур, має широкий характер. Зуби морських молюсків, що складаються з хітину та карбонату кальцію, є вражаючим прикладом. Можливо, муха використовує метали для створення сильного екзоскелету, так само, як земні тварини використовують кальцій -хітин та карбонат.
Ксеноморф: еволюція, штучність та безмежні можливості
І нарешті, ксеноморф. Це чужоземне монстр, який став символом наукової фантастики, викликає у мене найбільш змішані почуття. Його неймовірний темп зростання, здатність адаптуватися та агресивна поведінка робить його однією з найстрашніших істот, які коли -небудь створювали людину.
Але його біологія викликає питання. Де він бере енергію для такого швидкого зростання? Як він може споживати таку величезну кількість їжі на такий короткий проміжок часу? Можливо, що ксеноморф – це не продукт природної еволюції, а результат штучного створення.
Ідея про те, що ксеноморф – це біологічна зброя, створена для знищення екосистем, є досить правдоподібною. В умовах космічної війни або колонізації нових планет створення істоти, яка може швидко знищити все живе, може бути стратегічно важливим.
Висновок: між науковою реальністю та фантастичним кошмаром
Аналіз прибульців з “незнайомця” показує, що, незважаючи на фантастичні образи, вони поклали зерна наукової реальності. Принципи паразитизму, мікстрофії, біомінералізації та штучного створення – це поняття, які ми зустрічаємо в природі і які можуть лежати в основі біології чужорідних істот.
Однак темпи росту ксеноморфу, його агресивна поведінка та здатність адаптуватися, виходить за рамки того, що ми можемо знайти на землі. Можливо, у далеких світах еволюція може призвести до появи істот, які перевершують нас у силі, інтелекту та здібностях до адаптації.
Зрештою, “чужий” – це не просто жах у космосі, це відображення природи життя, еволюції та можливостей штучного творіння. Це історія про те, як наукова фантастика може надихнути наукові відкриття та змусити нас задуматися про майбутнє людства. І, мабуть, у пошуках відповідей на запитання, які “незнайомець” задає, ми зможемо краще зрозуміти себе та місце людини у Всесвіті.
Джерело: orangecat.net.ua
