Через тиждень мені 19 років. Дев’ять місяців тому я розлучилася з хлопцем, з яким ми були разом три роки. Ми хотіли одружитися, мріяли завести дітей. Але він втомився — і ми розійшлися. Я поревела і відпустила.
Вісім місяців і два тижні тому я дізналася, що вагітна. Від нього — тому що інших чоловіків у мене не було і в помині. Я сказала йому про дитину. Я пішла на аборт — мені абсолютно не потрібен був дитина без батька, я хотіла нормальну сім’ю. Лікар переконала мене народжувати — і я вдячна їй за це.
Я шалено щаслива, що мені так пощастило. Я втратила майже всіх друзів і знайшла нових. Мене знайшов друг дитинства і залишився зі мною поруч.
З третього по сьомий місяць мене задалбывали все: від сусідів, оскорблявших мене в спину пошепки, до викладачів в універі і начальниці на роботі, які погрожували викинути мене і залишити з «вовчим квитком». Я боялася втратити дитину від нервів.
Тепер я щаслива. Я відчуваю мого дитинчати. Всі три мами (моя, і колишнього чоловіка) стрибають навколо мене і чекають з пологового будинку.
Не бійтесь, дівчатка і хлопчики, і не судіть про людей по стереотипам. Не дай вам бог, звичайно, випробувати таку зраду, але дай вам бог випробувати таке щастя.
