Цієї весни був у родичів у невеликому містечку. Приходжу до тітки — половина лампочок в люстрах не горить. Тітка самотня, думаю, треба допомогти. Став лампи вкручувати. Дивлюся — одна лампа здохла так, що цоколь залишився в патроні. Ну, фізику в школі проходили. З повною упевненістю в тому, що вимикач розриває фазу, я поліз діставати залишки лампочки. Заліз руками у вузький плафон, виколупую лампочку — і тут як довбане електрикою! Доклало добре, я від несподіванки відсмикнув руки, розбив плафон і навернувся з табурета. Добре, що крісло поруч — у нього я і приземлився.
Урод-електрик, який проводку робив, при будівництві на вимикач повісив нуль, а виродок-електрик, який вішав люстру тітки, здогадався корпус люстри заземлити — а земля, як відомо, в російських реаліях з’єднана з нулем в щитку.
Чому я згадав цю історію тільки зараз? А тому, що на вихідних бабуся попросила додати одну розетку на кухні. Розібравши розподільну коробку, я швидко знайшов, де можна взяти фазу, а де нуль. Размотав ізоляційну стрічку, поліз з пробником до знайденої фазі. Пробник був ньому. Ви вже здогадалися, що фазою виявився знайдений «нуль»?
Спасибі вам, електрики, що привчили мене перевіряти напругу двома різними тестерами, перед тим як лізти навіть очевидні речі, і змусили мене купити пробник, який в радіусі півметра починає репетувати: десь хтось зачаївся в проводах.
