Приходить дід, сопе і пахне далеко не «духами і туманами». Запитує, скільки коштує ксерокопія, отримує ввічлива відповідь.
— Дорого у вас: по п’ять рублів ксерокс! Я за день стільки не заробляю, скільки ви за хвилину! (30 рублів.) Треба братися за зброю і всіх вас розстрілювати! І вас, і адміністрацію, і міліцію…
— А ви сходіть на пошту. (Сусідній будинок, наші конкуренти.) Можете відразу з бомбою — там копія сім карбованців.
* * *
— А сфотайте нас на закордонний паспорт? Матові, без ретуші.
— Добре, сідайте.
Пух, клац, фотошоп. Йде обробка.
— Ой, а можна дівчинку брови інші переставити?
— Е, так ви ж сказали, що без ретуші.
— А що таке ретуш?
* * *
Половина відвідувачів сьогодні:
— Вам кольорові або чорно-білі?
— Нам матові!
* * *
— Дівчина, а ви доповіді распечатывате?
— Так, роздруковуємо.
— А роздрукуйте мені доповідь про вампірів!
— Окей, давайте носій.
— Який носій?
— Ну, на якому у вас доповідь про вампірів.
— Ви чого? У мене немає доповіді про вампірів. Ви ж самі сказали, що робите!
* * *
— А фотографію 6×8 сантиметрів ви надрукуєте?
— Можу.
Кадрирую в ФШ телефонну фотографію під 6×8. Дівиця спохвачується:
— Ось, подивіться: влізе в таку рамку?
Рамка 15×20, зверху написано «6″×8″» — дюймів то пак.
— Дівчина, ви взагалі уявляєте, як виглядає фотографія розміром шість на вісім сантиметрів? Зіставте її з рамкою!
Дівчина думає-думає — і жалібно так:
— Але на рамці «шість на вісім» написано…
* * *
Тітонько з сином років десяти прийшли робити фото з мильниці. Недалека матуся включає топорат, пальцем тиче: «Мені це, мені то». Я дістаю флешку, показую фото на компі, і тут син схвильовано питає:
— Мам, а як це вони на комп’ютері вийшли?
— А це, сина, треба довго вчитися на фотографа, щоб так вміти!
* * *
Відвідувач входить мовчки.
— Здрастуйте!
— Ви — ксерокс?
— (задумливо) Я — ксерокс?
* * *
«О-О, у вас тут фотошоп! Фотошоп зіпсував мені життя!» — засмучено-серйозно каже хлопчик років шістнадцяти. «Що таке?» — питаю. «Так розумієте, знайомишся в „контакті“ з дівчиною. Вона на фотках красуня, а в житті страшила, зате вміє працювати в фотошопі. Ось буквально вчора так знову було…»
Радуйся, думаю, хлопчик. Не красива, так розумна.
* * *
Прийшов мужик. Мовчить, порпається в кишенях, дістає телефон забруднений, тицяє мені в обличчя.
— Який у нього номер?
— Сходіть в будь-салон стільникового зв’язку. У нас тут фотоательє. Я в телефонах не розбираюся.
Навіщо мені возитися безкоштовно з цим мужиком? Боляче треба!
— А я думав, ви фахівці!
— Ми, — кажу, — по фото фахівці тут.
Мужик тицяє в пластиковий вічко своєї мобілки:
— І тут фото, і там фото! Значить, повинні знати!
І тут у мене сталася істерика.
