А мені набридло, що навколо суцільні терпіли. Ось дівчина нарікає, що медсестри підуть — і лікарня не зможе працювати. Мовляв, зарплата маленька, ставок багато, а бажаючих працювати немає. Тут же пише, що вихователів у дитсадку її синочка теж не вистачає. Але вона скаржиться сюди, замість того щоб написати скаргу до відповідного департаменту або адміністрацію району.
Я працюю в районному відділі адміністрації, який займається безпосередньо охороною здоров’я. Кажу своєму шефові, мовляв, критична ситуація: в дитячій поліклініці з восьми педіатрів працюють всього четверо, вчора ходила з донькою на прийом — так там в коридорі серед батьків почалася бійка за місце в черзі, проблема серйозна, треба вирішувати.
І який я отримую відповідь? «Так заспокойся ти, за останні 4 місяці на цю поліклініку була всього одна скарга — медсестра нахамила, ну ми її покарали матеріально, більше скарг не було — значить, більше не грубіянить».
Були б проблеми — були б скарги. Скарг немає — значить, всіх все влаштовує. Тому у мене до вас велике прохання: не терпіть, скаржтеся! Кожна скарга — це привід почати щось робити. Поки нарікань немає, так і буде мало медсестер, лікарів та вихователів.
А позиція батьків у коридорі моєї поліклініки: «А то в адміністрації району не знають, що тут коїться!» — задовбали!
