Працювала в середньостатистичному офісі. День був важкий, з горем навпіл здали всі звіти. Вечір, через 20 хвилин йти додому. Лунає дзвінок:
— Здраствуйте, компанія ***!
— Можу я почути Олексія Дмитровича?
— Тут таких немає.
— Гаразд, дякую, до побачення.
Кладу трубку. Проходить 15 секунд. Дзвінок:
— Здраствуйте, компанія ***!
— Можу я почути Олексія Дмитровича?
— (з легким роздратуванням) Тут таких немає.
— Спасибі, до побачення.
Знову дзвінок. Я вже здогадуюся, хто це.
— Здраствуйте, компанія ***!
— (подих у трубку)
— Ви вже сюди дзвонили тільки що. Уважніше номер набирайте — тут таких немає і не було!
— Гаразд, дякую.
Наполеглива мужик у що б то не стало бажав поговорити з цим Олексієм Дмитровичем — дзвонить знову. Ну, думаю, і я не буду здаватися — сымитирую автовідповідач, а цей дивак відстане.
— Здраствуйте, ви подзвонили в компанію ***…
— Можу я почути Олексія Дмитровича?
— …на жаль, ми зараз не можемо відповісти на ваш дзвінок, але ви можете залишити нам повідомлення.
— …після звукового сигналу?!
— Так, @#&%$, після звукового сигналу!!!
